Боєць з 2014 по 2015 рік проходив військову службу в Маріуполі.
Старший солдат Артем Кравчук родом з Хмельниччини, але після поранення та реабілітації продовжує службу в одному з ТЦК Івано-Франківської області на посаді гранатометника роти охорони.
Після демобілізації він одружився та переїхав на Прикарпаття, повідомляють на сторінці Івано-Франківського центру комплектування та соціальної підтримки.
З початком повномасштабного вторгнення добровільно прийшов до ТЦК та після навчання в Бердичеві був направлений на службу в 109 батальйон 10 гірсько-штурмової бригади. Підрозділ воював на Київщині та Житомирщині, а після її звільнення передислокувався на Донбас.
Отримавши важке осколкове поранення черевної порожнини, Артем лікувався в госпіталях Бахмута, Дніпра, Вінниці, Львова та Мукачева.
В обов’язки військового останні входить стройова служба та проведення заходів з оповіщення.
Як зазначають в дописі, часто доводиться пояснювати людям, які взагалі ніде не служили і намагаються ухилятися та саботувати мобілізацію, що він зараз у ТЦК у зв’язку з пораненням. Це психологічно важко і неприємно. Військовий не лише є учасником бойових дій та нагороджений медаллю за відвагу, а й має інвалідність ІІ групи.
Найважче на війні – це втрачати побратимів, яким не зміг допомогти, каже Артем. Це дуже складно, але незважаючи ні на що, чоловік не жалкує, що в скрутний для України час став на її захист, хоча міг виїхати за кордон. Додає, що вчинив би так само, адже "захищати свою землю - це обов’язок кожного громадянина, який себе поважає".
«Хоч у гріб зійшов Ти, Безсмертний, та адову зруйнував ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, і Твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресіння». Саме цей великодній кондак пригадався мені, коли з
Глибина… Мабуть, це перше слово, з яким асоціюється виставка, присвячена 65-річчю від дня народження Володимира Луканя, художника, мистецтвознавця, вчителя, що відкрилася у виставковій залі Карпатського національного університету імені Василя Стефаника на
Я зараз багато чую про безособовий парламент. Про те, що всі проблеми в тому, що люди без розбору віддали голоси конкретній людині й не розбиралися у списках. І настільки це часто звучить, що хочеться виговоритися. Бо справа не лише у безособовості (це бу
Історія виставки Олега Чуйка «Перехід» для мене почалася на іншому переході – тому, який треба було перейти, щоб потрапити до виставкової зали Спілки художників. Поки я стояла і чекала на своє світло, подумалося, що ось ця зебра на дорозі теж своєрідний п