З початком повномасштабного вторгнення добровільно прийшов до ТЦК та після навчання в Бердичеві був направлений на службу в 109 батальйон 10 гірсько-штурмової бригади. Підрозділ воював на Київщині та Житомирщині, а після її звільнення передислокувався на Донбас.

 

Отримавши важке осколкове поранення черевної порожнини, Артем лікувався в госпіталях Бахмута, Дніпра, Вінниці, Львова та Мукачева.

 

В обов’язки військового останні входить стройова служба та проведення заходів з оповіщення.

 

Як зазначають в дописі, часто доводиться пояснювати людям, які взагалі ніде не служили і намагаються ухилятися та саботувати мобілізацію, що він зараз у ТЦК у зв’язку з пораненням. Це психологічно важко і неприємно. Військовий не лише є учасником бойових дій та нагороджений медаллю за відвагу, а й має інвалідність ІІ групи.

 

Найважче на війні – це втрачати побратимів, яким не зміг допомогти, каже Артем. Це дуже складно, але незважаючи ні на що, чоловік не жалкує, що в скрутний для України час став на її захист, хоча міг виїхати за кордон. Додає, що вчинив би так само, адже “захищати свою землю – це обов’язок кожного громадянина, який себе поважає”.