27-річна франківчанка Ольга Пітулей відчула в собі поклик до волонтерської діяльності ще у підлітковому віці. Все почалося з молодіжної організації «Спілка української молоді в Україні», яка займається вихованням молоді і юнацтва на патріотичних і християнських засадах. Молодіжні табори, семінари, тренінги, прощі… Життя дівчини вирувало різноманітними просвітницькими заходами та ініціативами.

«Мені вдається організувати процес роботи, зібрати людей та скомбінувати функції для кожного, – пояснює Ольга Пітулей. – Я одразу бачу, як можна ефективно використати людський ресурс. Адже якщо правильно його спрямувати, то можна здійснювати великі речі».

Згодом почався новий і дуже важливий етап у житті дівчини. Спершу вона долучилася до волонтерської підтримки вояків АТО. А потім Ользі якось запропонували відвідати разом із місцевими волонтерами Залучанський дитячий будинок-інтернат, що на Снятинщині. Дитбудинок належить до закладів ІІІ-IV профілю. Це означає, що тут мешкають діти й молоді особи з найскладнішими фізичними та психічними вадами, від яких відмовилися батьки. Таких закладів в Україні є лише кілька.

Перед поїздкою дівчину попереджали, що там дуже «важкі» вихованці, багато з покрученими руками і ногами, чимало взагалі без кінцівок, не можуть бачити і розмовляти – у тій атмосфері не кожен витримає. Однак відважна франківчанка не мала ані крихти сумніву – однозначно, вона має бути там! І не помилилася.

«Щойно я туди приїхала, то відразу зрозуміла, що більше ніколи не зможу покинути цих дітей, – пригадує Ольга. – Уже через кілька годин спілкування я не помічала їхніх фізичних і розумових вад. Ті діти такі щирі, добрі та ласкаві. Вони так прагнуть уваги і любові».

Волонтерка каже, що тоді почала читати багато різноманітної літератури про те, як правильно спілкуватися з неповносправними особами. І зрештою дійшла висновку, що – нормально, тобто так само, як і з цілковито здоровими людьми.

Відтоді минув рік. Наразі в Залучанському інтернаті проживає 125 вихованців. І Ольга вже знає все про кожного із них: хто що любить робити, про що мріє, чим переймається… Адже дівчина й досі приїжджає туди щомісяця по кілька разів, не лише аби передати зібрану волонтерську допомогу для вихованців інтернату, але й просто для того, аби зігріти їх своїм теплом.

«В чому полягає щастя? – замислено каже Ольга Пітулей. – В тому, аби просто радіти всьому, що маємо вже і зараз. І ці діти вміють радіти простим речам значно більше, ніж ми з вами».

Наталя МОСТОВА