«Опівнічне небо» (2020)

  • Драма, трилер, фантастика, фентезі

    Режисер: Джордж Клуні

    У ролях: Джордж Клуні, Фелісіті Джонс, Кайл Чендлер, Деміан Бішір, Девід Ойелоуо

    Вчений Августин (Джордж Клуні) все своє життя вивчав далекі світи, і, здається, його праця не пропала марно: коли Земля опиняється під загрозою глобального катаклізму, саме відомості астронома допомагають космонавтам вирушити на пошуки планети, придатної для побудови нової цивілізації. Сам герой, втім, у космічний ковчег не сідає – у нього смертельне захворювання, і тому він вирішує провести свої останні роки в арктичній лабораторії. Минає час, повітря стає токсичним і вбиває все живе на Землі, а Августин, як і раніше, бродить, немов привид, по землі. З цілої групи космічних кораблів краху не зазнав лише один. Його екіпаж вже наближається до рідної планети, щоб поділитися даними експедиції, не знаючи про катастрофу. Тепер життя екіпажу в руках вченого, якому потрібно будь-якою ціною зв’язатися з судном і запобігти посадці.

    Цікаво, що для розмови про кар’єрні амбіції і сім’ю Джордж Клуні вибирає монструозний фантастичний сетінг далеких планет, безкрайнього космосу і арктичних станцій. Відразу згадується «До зірок» Джеймса Грея – теж кіно про пошук себе, про втрачені можливості і амбівалентність родинних стосунків. Це теж наукова фантастика, що почала розмову про особисте, а закінчила, як це завжди буває, про вічне, посильне для раціонального осмислення тільки якомусь легендарному Тому Хто Йде до річки.

    Правда, фільм з Піттом був чистим постіронічним міжпланетним епіком: сумні монологи про важку долю успішного космонавта, який пожертвував особистим життям заради кар’єри, перемежовувалися зі сценами, де персонаж утікав від піратів і боровся з оскаженілими мавпами. Щось у дусі індустріальної «Одіссеї» Гомера, плюс психоаналіз, плюс бульварна фантастика. Вичленуємо з цього частково перший і повністю останній пункти – і отримаємо «Опівнічне небо» Джорджа Клуні. Фільм, навіть незважаючи на успішне першоджерело Лілі Брукс-Долтон, настільки драматургічно несамостійний (майже всі репліки Августина – буквальне озвучування підтекстів, передісторії, а часом навіть пояснення того, що відбувалося на хвилину раніше) і, незважаючи на тематику, настільки неамбіційний, що екранував би перші сторінки словника трюїзмів, якщо б такий існував.

    Понурий Клуні проводить свої останні дні на науковій станції і несподівано знаходить там дитину – дівчинку на ім’я Айріс, яка, зрозуміло, не тільки буде його приємним тягарем, але й запустить флешбеки про втрачене у минулому – роковий момент, коли він вирішив вибрати не сім’ю, а роботу. У цей же час екіпаж космічного корабля теж буде лити крокодилячі сльози за родичами – тим більше, що трави біля дому (тієї, що сниться космонавтам замість гулу космодрому і крижаної синяви) вже немає, та й Земля своїх синів зовсім не чекає.

    Дві паралельні сюжетні лінії, спочатку замкнені у тісних стінах корабля й арктичної станції, ближче до середини роблять боязкий крок від камерності до блокбастерної видовищності. Августин із дівчинкою пробираються через підступні льоди, щоб зв’язатися з космонавтами, а екіпаж тим часом то лагодить корабель, то намагається врятуватися від граду космічних тіл, що обрушилися на судно. І навіть ця спроба розворушити зашкарублу змертвілу історію Клуні дається важко – аж надто далеко (і технічно, й ідейно) зайшло фантастичне кіно, щоб виправити становище парочкою екшенсцен. Тим більше, поставлених так само, як і написаних – механістично вивірено, з якоюсь байдужою авторською оптикою. Якби «Інтерстеллар» знімав не Крістофер Нолан, він би виглядав саме так – схематично і (вибачте, але якщо ми вже говоримо про кіно, яке апелює до любові і почуттів) бездушно.

    Режисерська кар’єра Джорджа Клуні, який бадьоро почав з «Освідчень небезпечної людини», на середині творчого шляху зняв більш-менш вдалих «Мисливців за скарбами», а в останні роки випустив розкритикований «Субурбікон» і провальне «Опівнічне небо», продовжує свою геометричну регресію. І тут уже, здається, не приносять користі ні рефлексія на тему роботи і життя, ні галактичні масштаби – безмежна космічна туга.

    ФЕЛІНСЬКИЙ

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!