Драма

Режисер: Келлі Райхардт

У ролях: Джон Магаро, Аліа Шокат, Рене Обержонуа, Ділан Сміт, Раян Фіндлі

Десь у наші дні дівчина гуляє з собакою біля берега маленької річки і випадково знаходить кістку, що стирчить із землі. Вона розкопує знахідку і виявляє два старих скелети, які лежать поруч один з одним. Дія переноситься на кілька століть назад – там тихий хлопець на прізвисько Печенько працює кухарем у траперів і під час одного з походів випадково знайомиться з китайцем Кінг Лу. Пізніше в маленькому поселенні фронтира вони зустрічаються знову, і, слово за словом, у них народжується геніальний бізнес-план. Річ у тому, що єдиному багатієві в місті, британському аристократу (який намагається таким здаватися) шефу Фактору привезли корову, щоб він міг додавати молоко у свій чай. Печенько і Кінг Лу зважуються на маленьку аферу: вночі вони віроломно доять чужу корову, а вдень ​​печуть на основі молока пампушки і продають їх відвиклим від нормальної їжі поселенцям.

В англійського коміка Стівена Фрая є один класний жарт, що пояснює різницю між британським і американським менталітетом. Англійська нація, каже Фрай, – це нащадки людей, які злякалися змін і залишилися сидіти вдома. А от пращури американців вирішили – «та чорт з ним», і поїхали за тридев’ять земель освоювати нові території. Але яким би дотепним не було спостереження сера Стівена, Келлі Райхардт – режисерка «Кількох жінок», «Обходу Мікі» і тепер ось «Першої корови» – з ним не дуже згідна. Її «Перша корова» з тих фільмів, які прийнято називати узагальненим словом «неовестерн»: це не так жанрове визначення, як маркер способу мислення і специфічного, ревізіоністського погляду на конкретну історичну епоху. Фронтирна естетика у Райхардт існує без будь-якої романтизації, та й період вона обирає непевний – час, коли диким був не тільки Захід, а й Схід. Широту недосліджених горизонтів режисерка візуально звужує до тісної 4:3, а наративно – до маленької історії двох незначних і заочно приречених мрійників.

Якщо в стандартному вестерні великі, як саме життя, герої часто губляться у величних пейзажах, то в «Першій корові» маленькі люди постають на екрані на повний зріст, обрамлені величезною папороттю, і летять кудись далеко вгору. В якомусь сенсі фільм Райхардт нагадує таких «Братів Сістерс» навпаки: у нього схожа інтонація теплого смутку, його герої – теж чарівні лузери, які ніяк не вписуються в оточення. Але якщо Одіар розповідав про занепад Дикого Заходу – і в цьому сенсі його історія куди більш синонімічна, то в «Першій корові» фіксується міф у самому його зародку. Герої тут не вписуються в оточення не тому, що час рухається швидше за них, а тому, що їм нікуди вписуватися: ніякої Америки ще не існує, як не існує й американців. Є випадкові китайці, індійці, англійці, ірландці, люди абсолютно різних станів і з різними цілями, які змушені якось уживатися разом – бруднити, наприклад, своє взуття, щоб їх не прийняли за ненависних багатіїв. Для Райхардт фронтирна Америка – це не країна хоробрих і відчайдушних. Це місце, куди з’їжджаються травмовані люди в гонитві за недосяжною мрією. Пізніше її назвуть «американською» і будуть довго й наполегливо деконструювати: Райхардт натомість показує, що ця мрія була приречена з самого початку, що класовий перехід неможливий, поки між людьми стоять непереборні кордони – буквальні або соціальні чи психологічні (недарма тут одним із символів порожніх мрій стає «чарівний» камінь, як і в іншому недавньому фільмі про людей, які вирішили швидко змінити своє фінансове становище). Що люди, які у чергах стоять за «маленьким смаком дому», за визначенням не можуть мати майбутнього. Що Америка з усією її бравадою насправді побудована не на плечах великих одиниць, а буквально на кістках незліченних лузерів.

ФЕЛІНСЬКИЙ