55-літній прикарпатець Петро Струк каже, що звик радіти з того, що має. А має він дуже багато: величаві гори, красиві ліси та стрімкі ріки. Все своє життя чоловік мешкав на Надвірнянщині, у гірській місцевості. Із заплющеними очима може обійти її і не заблукати, а це близько 50 км.

Саме неймовірні панорами рідного краю ще змалку надихали Петра Струка на поетичну творчість. А чуттєва натура і романтична душа лише поглиблювали естетичну красу і духовне безмежжя тієї поезії.

Прикарпатець запевняє, що далеко не кожна людина здатна відчути красу природи. А більшість тих, хто виріс серед природи, взагалі з часом перестають її помічати. Але не Петро Струк. «З кожної гори відкривається зовсім інший краєвид, і щоразу по-новому, – каже чоловік. – Можна годинами просидіти біля дерева чи струмочка, насолоджуючись чарівною тишею та міркуючи про все на світі. У такі миті можна почути голос самого Господа».

І саме в такі моменти Петро Струк віддається своєму таланту і творить зворушливі вірші. Пише про різне, але повсюди у них присутній Бог. «Мої вірші призначені для індивідуального читання», – каже поет.

У гори чоловік ходить часто і завжди бере з собою Біблію. Переконує, що молитва серед природи особлива: «Як перед Всевишнім, то молитва всюди однакова, але якщо для самої людини, то відчуття зовсім інші, вимір значно глибший. Серед природи тобі все нагадує про Творця».

Петро Струк каже, що кожен ландшафт впливає на його творчість по-різному. Наприклад, річка умиротворює, гірські вершини збуджують високі прагнення, полонина змушує відчути духовну тишу. «Аби розуміти, про що я кажу, треба те все самому пережити. Це словами не передати», – зауважує поет.

Петро Струк уже видав дві збірки своїх поезій. До речі, його вірші особливі, адже одна поезія може займати аж кілька сторінок.

Цікаво, що замість прізвища чоловік використовує доволі мелодійний псевдонім – Спів.

Наталя МОСТОВА