Денис Креховецький народився і виріс в Івано-Франківську, зараз з сімʼєю мешкають у селі Слобідка Тисменицької громади.
Про історію військового розповіли у Тисменицькій міській раді, інформує “Галицький кореспондент”.
Повістку Денис отримав на блок-пості восени 2022-го. У зазначений день пройшов медогляд та за 3 дні з речами за списком вирушив на місце призначення.
“Я всім казав, що якщо дадуть, я піду. «Відмазуватись» якось я не збирався”, – розповідає військовослужбовець.
Дениса направили в Старичі, там потрапив в артилерію. Навчання тривало 2,5 місяці. Спочатку навчали піхоті, а потім на 133-й Д-30 наводити гармату.
“Кожного дня з ранку до вечора ми стояли біля неї, вчили все від А до Я, як правильно наводити. Правда, нам так і не дали вистрілити з неї, ось це було обідно (сміється)”, – ділиться воїн.
Пізніше Денис потрапив у 40 артилерійську бригаду. 2-3 дні у пробув Первомайську і одразу направили на Харківський напрямок в батальйон розвідки. Працював із безпілотниками, прослужив більш ніж пів року. Згодом бійця перенаправили в іншу організацію, яку з міркувань безпеки назвати не може.
“Це вже хіба що після війни все буде ясно, всі розкажемо, хто чим займався. Зараз від серпня тут, виконуємо свою роботу справно. Це добре”, – додає Денис.
Денис не проходив строкову службу, військового досвіду не мав. Тож все для нього було новим. До цього працював разом із тестем, мурував каміни, грубки.
“Я у такій структурі, що кожен день щось дивує. Практично все бачу, що відбувається. Спочатку це було трохи дико, бо ти не бачив такого ніколи. До всього звикається. Зараз це щось звичайне. Ось це лякає”.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи