Денис Креховецький народився і виріс в Івано-Франківську, зараз з сімʼєю мешкають у селі Слобідка Тисменицької громади.
Про історію військового розповіли у Тисменицькій міській раді, інформує "Галицький кореспондент".
Повістку Денис отримав на блок-пості восени 2022-го. У зазначений день пройшов медогляд та за 3 дні з речами за списком вирушив на місце призначення.
"Я всім казав, що якщо дадуть, я піду. «Відмазуватись» якось я не збирався", - розповідає військовослужбовець.
Дениса направили в Старичі, там потрапив в артилерію. Навчання тривало 2,5 місяці. Спочатку навчали піхоті, а потім на 133-й Д-30 наводити гармату.
"Кожного дня з ранку до вечора ми стояли біля неї, вчили все від А до Я, як правильно наводити. Правда, нам так і не дали вистрілити з неї, ось це було обідно (сміється)", - ділиться воїн.
Пізніше Денис потрапив у 40 артилерійську бригаду. 2-3 дні у пробув Первомайську і одразу направили на Харківський напрямок в батальйон розвідки. Працював із безпілотниками, прослужив більш ніж пів року. Згодом бійця перенаправили в іншу організацію, яку з міркувань безпеки назвати не може.
"Це вже хіба що після війни все буде ясно, всі розкажемо, хто чим займався. Зараз від серпня тут, виконуємо свою роботу справно. Це добре", - додає Денис.
Денис не проходив строкову службу, військового досвіду не мав. Тож все для нього було новим. До цього працював разом із тестем, мурував каміни, грубки.
"Я у такій структурі, що кожен день щось дивує. Практично все бачу, що відбувається. Спочатку це було трохи дико, бо ти не бачив такого ніколи. До всього звикається. Зараз це щось звичайне. Ось це лякає".
НЕзбагненний простір». Саме його до Івано-Франківська привезла художниця Галина Новоженець. Чи можна простір вмістити у кілька полотен? Чи можна його збагнути?
«Мить сьогодні – це чутливість мистецтва серед мороку війни відчувати час і утверджувати образи світла і гармонії. Моя кольорова гама – це вияв внутрішнього стану душі, як спогад про загублений рай», - так Михайло Дейнега означив те, що він творить зараз
Так багато людей ділилися враженнями, думками, рефлексіями, що я буквально перегортала стрічку із заплющеними очима. Щоб не бачити. Щоб чужі думки не зіпсували мої власні.