Прощання з захисником відбудеться завтра, 10 лютого. Об 11:00 кортеж зі загиблим українським воїном прибуде до Рогатинської громади. На головній площі міста Рогатина відбудеться поминальна панахида.
“Звертаємось до жителів Рогатинської громади з проханням вийти на центральні вулиці міста і сіл, щоб живим коридором гідно зустріти траурний кортеж”, – звертаються до мешканців громади.
Ярослав Боднарчук народився 5 грудня 1978 року у селищі Букачівці (нині Букачівської громади).
Після закінчення у 1993 році школи у рідному селищі здобув робітничий фах у Калуші. Одружився. З дружиною Аліною виховували доньку Анастасію. Старався огорнути любов’ю та піклуванням свою родину. Дуже любив їх. Працював на різних підприємствах, щоб забезпечити свою сім’ю.
З початком повномасштабної війни добровільно вступив до лав ЗСУ. З 17 березня 2022 року у складі військової частини Т0910 майже два роки захищав Україну. Старший солдат Ярослав Боднарчук виконував обов’язки кулеметника відділення вогневого ураження 3 штурмового взводу, штурмової роти.
27 листопада 2023 року за мужність і героїзм боєць був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “Золотий хрест”.
Серце військового зупинилось від смертельних поранень, отриманих 6 лютого під час бою з окупантами у районі Іванівського неподалік Бахмуту.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи