Прощання з захисником відбудеться завтра, 10 лютого. Об 11:00 кортеж зі загиблим українським воїном прибуде до Рогатинської громади. На головній площі міста Рогатина відбудеться поминальна панахида.
"Звертаємось до жителів Рогатинської громади з проханням вийти на центральні вулиці міста і сіл, щоб живим коридором гідно зустріти траурний кортеж", - звертаються до мешканців громади.
Ярослав Боднарчук народився 5 грудня 1978 року у селищі Букачівці (нині Букачівської громади).
Після закінчення у 1993 році школи у рідному селищі здобув робітничий фах у Калуші. Одружився. З дружиною Аліною виховували доньку Анастасію. Старався огорнути любов’ю та піклуванням свою родину. Дуже любив їх. Працював на різних підприємствах, щоб забезпечити свою сім’ю.
З початком повномасштабної війни добровільно вступив до лав ЗСУ. З 17 березня 2022 року у складі військової частини Т0910 майже два роки захищав Україну. Старший солдат Ярослав Боднарчук виконував обов’язки кулеметника відділення вогневого ураження 3 штурмового взводу, штурмової роти.
27 листопада 2023 року за мужність і героїзм боєць був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України "Золотий хрест".
Серце військового зупинилось від смертельних поранень, отриманих 6 лютого під час бою з окупантами у районі Іванівського неподалік Бахмуту.
«Хоч у гріб зійшов Ти, Безсмертний, та адову зруйнував ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, і Твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресіння». Саме цей великодній кондак пригадався мені, коли з
Глибина… Мабуть, це перше слово, з яким асоціюється виставка, присвячена 65-річчю від дня народження Володимира Луканя, художника, мистецтвознавця, вчителя, що відкрилася у виставковій залі Карпатського національного університету імені Василя Стефаника на
Я зараз багато чую про безособовий парламент. Про те, що всі проблеми в тому, що люди без розбору віддали голоси конкретній людині й не розбиралися у списках. І настільки це часто звучить, що хочеться виговоритися. Бо справа не лише у безособовості (це бу
Історія виставки Олега Чуйка «Перехід» для мене почалася на іншому переході – тому, який треба було перейти, щоб потрапити до виставкової зали Спілки художників. Поки я стояла і чекала на своє світло, подумалося, що ось ця зебра на дорозі теж своєрідний п