Прощання з захисником відбудеться завтра, 10 лютого. Об 11:00 кортеж зі загиблим українським воїном прибуде до Рогатинської громади. На головній площі міста Рогатина відбудеться поминальна панахида.
“Звертаємось до жителів Рогатинської громади з проханням вийти на центральні вулиці міста і сіл, щоб живим коридором гідно зустріти траурний кортеж”, – звертаються до мешканців громади.
Ярослав Боднарчук народився 5 грудня 1978 року у селищі Букачівці (нині Букачівської громади).
Після закінчення у 1993 році школи у рідному селищі здобув робітничий фах у Калуші. Одружився. З дружиною Аліною виховували доньку Анастасію. Старався огорнути любов’ю та піклуванням свою родину. Дуже любив їх. Працював на різних підприємствах, щоб забезпечити свою сім’ю.
З початком повномасштабної війни добровільно вступив до лав ЗСУ. З 17 березня 2022 року у складі військової частини Т0910 майже два роки захищав Україну. Старший солдат Ярослав Боднарчук виконував обов’язки кулеметника відділення вогневого ураження 3 штурмового взводу, штурмової роти.
27 листопада 2023 року за мужність і героїзм боєць був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “Золотий хрест”.
Серце військового зупинилось від смертельних поранень, отриманих 6 лютого під час бою з окупантами у районі Іванівського неподалік Бахмуту.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює