Політична реклама. Виписки з історії хвороби

  • Здається, політична реклама досягла свого апогею: всі електричні опори, фасади будинків заклеєні в декілька шарів, всі рекламні площини зайняті, всі перехрестя пішохідних потоків позначені агітаційними наметами. Лишилося протриматися ще кілька днів, а далі мусить бути легше…

    Минуло півтора місяці від буйного старту політичної реклами, хоч, відповідно до законодавства, кандидати мали право агітувати за себе тільки після реєстрації, що тривала з 20 вересня до 1 жовтня. І навіть після офіційної реєстрації на багатьох агітаційних матеріалах немає жодної згадки про тираж, друкарню та інші дані, які мають бути за законом.

    Складається враження, що законодавець навмисне так стиснув кампанію в часі, щоб кандидати були змушені порушувати закон. А там, де закон порушують майже всі в малому, будуть порушення і у великому – та й на це можна буде закрити очі. В цьому – головна маніпуляція і обман: нас змушують повірити, що ненормальний стан речей – це норма.

    Обіцянки-цяцянки

    Отже, що особливого у політичній візуальній рекламі на білбордах? Перше, що впадає в око, – це майже абсолютна відсутність тем, які стосуються місцевих виборів. Таке враження, що йдуть вибори до парламенту (а вони таки йдуть, бо не виключено, що вже навесні будуть нові вибори до Верховної Ради) і все, що навколо відбувається, підпорядковане цій меті.

    Нагадуємо, що місцева влада фактично має дві основні функції: господарське управління майном, землею, грошима та іншими активами громади і представництво інтересів громадян у місцевих радах. Ніяких інших завдань місцева влада не має. Ані управління майном, ані представництво інтересів громадян не повинні бути настільки заполітизовані, бо нічого партійного в тому, щоб стелити бруківку, ремонтувати дахи, займатися транспортом і представляти інтереси громадян, немає. Інша річ, якщо з того робиться годівничка для якихось партійців…

    Українські люди – досить дивні виборці і досить дивні кандидати. Коли йшла парламентська кампанія, то багато кандидатів обіцяли відремонтувати дороги, двори – і майже ніхто не обіцяв писати закони. Тепер, коли йдуть місцеві вибори, майже ніхто не пропонує програму розвитку міста, управління його майном, а натомість всі взялися за контрактну армію, безкоштовну медицину, мир в країні, зниження тарифів – те, чого фактично неможливо досягти на місцевому рівні. Люди хочуть миру, достатку та помірних цін, і те, що виборцям хочеться чути, кандидати в місцеві ради готові обіцяти, лиш би їх обрали.

    Але про все по черзі. Аналіз білбордів “Батьківщини” показує, що цій партії нічого запропонувати на місцевих виборах. Що пропонується? Зниження тарифів. Контрактна армія. Але є один білборд, за який варто Юлії Володимирівні дати догану. У 1999 р. Тимошенко в Київському національному економічному університеті захистила кандидатську дисертацію за спеціальністю 08.02.03 – “Організація управління, планування та регулювання економіки” на тему “Державне регулювання податкової системи”, ніби грамотна жінка, економіст, а тут – на тобі! – “Земля – не товар”?! Та земля – не просто товар, а один з базових товарів в економіці, до якого прив’язані всі основні засоби та основні фонди виробництв, а в сільському господарстві земля – взагалі головний засіб виробництва.

    Для місцевих рад земля є фактично тим, з чого живуть громади, бо податки від користування землею – це курка, яка постійно несе золоті яйця. І навіть якщо ставки податків невисокі – земля нікуди не дівається, а постійно приносить гроші в муніципальну казну. Іноді громадську землю доводиться продавати, але якщо робити це правильно, відкрито і з аукціону, то можна отримати іноді й подвійну вигоду. З одного боку – гроші за продаж землі, а з іншого – якщо хтось на тій землі збудує завод чи фабрику, то місто отримає кошти у вигляді податків на доходи тих людей, які будуть на тому заводі працювати.

    Чим більше господарської активності, тим більше грошей у місті. І все починається з землі! Гасло “Земля – не товар” є повною нісенітницею, брехнею і обманом. І дерибан цього “нетовару” – напевне, єдина мета тієї партії, але про це судити виборцям.

    “Кріп чи петрушка?”

    “Солідарність” недалеко втекла у своєму креативі – “Зберегти країну”. Яку? Норвегію чи Російську Федерацію? Хто має берегти, депутати міської чи районної ради, сільські чи міські голови? Здобудете мир, де? В Івано-Франківську, Рожнятові чи Городенці? Чи мова йде про східні рубежі? Якщо мова йде про нашу армію, яка стримує зовнішнього ворога, то будьте такі ласкаві це гасло приберегти для парламентських виборів.

    А на місцевих виборах краще скажіть нам, чому газ для населення такий неякісний, що на ньому неможливо нічого приготувати? Чому в комунальні рахунки включені ті послуги, які не надавалися? Чому в місті немає нормальної транспортної інфраструктури? Що з цим ви будете робити? Нічого? Просто будете берегти країну? Країна не встоїть, якщо натовпи розлючених людей в кожному місті і селі підуть брати на вила місцеву владу, а до того йде. Будете впроваджувати “мусорські методи” Януковича, аби країну берегти, чи, може, врешті лишите країну в спокої і займетеся ділом?

    З білбордів “Солідарності” Порошенка видно, що у них немає жодної програми з розвитку місцевих територій, жодної! Зате є чіткий план прийти у місцеву владу.

    В Україні вже майже півроку триває коштовне шоу “Кріп чи петрушка?”, Коломойський чи Порошенко, у франківському прочитанні – Шевченко чи Насалик. Останні з усіх сил намагаються показати з себе самостійних політичних гравців, хоч насправді є “манагерами” (не плутати з менеджерами) своїх господарів. Шевченко зробить усе, що йому скаже Коломойський, а “розумне телятко” Насалик – що скаже Льовочкін і Порошенко.

    Іванофранківці обирають міського голову чи “смотрящого” за містом?! Добре треба думати, кому віддати в руки гаманець.

    Що стосується інших кандидатів, то, без сумніву, Ірина Кулинич представляє Андрія Садового (інакше чому на міського голову не йде переможець “всенародного праймеріз”?), а Андрій Корнієнко являє собою намісника Дмитра Добродомова (інакше для чого його зображення на білбордах, як не для парламентської кампанії, що вже фактично стартувала?). Кого представляє Марцінків – знаємо. Зрештою, інші учасники, які мають свої рекламні площини, на фото стоять поруч зі своїми «господарями», щоб легше було їх ідентифікувати.

    Час не читати

    Протистояння пропрезидентських сил (які дуже нагадують команди “За ЄДУ” зразка 2002 р., Народного Союзу  “Наша Україна” зразка 2005 р., Партії регіонів зразка 2010 р. і яких вже встигли охрестити і “солянкою”, і “титаніком”) і команди “УКРОПу” вилилося у масштабне витрачання коштів на передвиборчу агітацію.

    Так, команда “Солідарності” щотижня отримує “Новою поштою” в Івано-Франківську не менше трьох палет виборчої агітації у вигляді газет. У кожній палеті – не менше 108 пачок, а в кожній пачці – не менше 800 примірників газети. В одній палеті – понад 86 тисяч примірників, а всього на тиждень – майже 260 тисяч. Фактично кожному живому в руки по газеті. За жовтень це понад мільйон примірників газет, кожна з яких коштує якісь гроші. І це тільки газети!

    “Свобода”, “Воля” та “УКРОП” не відстають зі своїми “часописами”. У тих писаннях – маса перекручених фактів і маніпуляцій. Виявляється, до прикладу, що пам’ятник Шептицькому поставила не міська влада, а “Свобода”. Коли раніше монополію на героїчну історію намагалася встановити “Свобода”, то тепер це вже робить і “Воля”, фактично на кожному борді використовуючи  військових. “Час єднатися” для Олександра Шевченка минув, тепер інший час – виборцям кажуть, що образили патріота, який стримав навалу.

    Цю ситуацію треба трохи розібрати. Був період, коли українському народові і олігархам було по дорозі, в час найвищої небезпеки для держави навіть злочинці просилися на фронт. Але приходить час, коли стає зрозуміло, що українському народові направо, а фінансово-промисловим групам – наліво. Нам потрібен розвиток держави, а їм потрібно, щоб все залишалося, як є. Якби кожен з простих громадян-патріотів мав такі можливості, які мають олігархи, ми б зупинили Росію? Звичайно. В чому заслуга патріотичних олігархів? Тільки в тому, що вони правильно зрозуміли загрозу, зокрема й для свого бізнесу. Тому давайте без соплів про патріотизм.

    На противагу слову “патріот” стоїть “космополіт”, а не “зрадник” – і це треба розуміти. І краще б “УКРОПу” запропонувати п’ять місцевих проблем, які треба вирішити, аніж писати “контрактна армія, а не призов”, “бойові командири, а не паркетні генерали”, “м’ясо, а не риба”, “кріп, а не петрушка”… На жаль, якщо судити із зовнішньої реклами, “УКРОП” також нічого не пропонує громаді.

    Досить!

    Крім того, проводяться різноманітні передвиборні ігрища з умовними назвами “зробили” від свободівців та “свят [уже] зеленої бабусі” від “УКРОПу”. Місцева співачка Алла Івашина, напевно, вже так до смерті і залишиться в наших серцях перевдягнутою “зеленою бабусею” на святі “солодкої вати”. Політична реклама потроху дістає дна пекла. У світі вважається поганим тоном залучати у політичну боротьбу дітей, використовувати їх на політичній агітації чи рекламі. Але сьогодні ми бачимо, що навіть на дитячих карусельках робляться написи “Свобода”… Люди, схаменіться!

    Дивовижно, але перероджена Партія регіонів, що пішла по Україні на вибори різними пісочницями (“Опозиційний блок”, “Партія розвитку України”, “Сильна Україна”, “Індустріальна партія”, партія “За мир і стабільність”, “Рідне місто”, “Воля народу”, “Аграрна партія України”, політична партія “Відродження”, “Наш край”) бере участь у виборах і на Прикарпатті. До чого ми дійшли! Наших людей розстрілювали на Майдані, досі вбивають на фронті, а ми співучасників злочину не тільки не арештовуємо і не судимо – ми бачимо їх на виборах. Ще трохи, і вони будуть вінки покладати до пам’ятника Гурику. Ганьба народу, який не завершив свою революцію! Кого такий народ може обрати до влади?

    На Івано-Франківщині “регіонали” йдуть до рад здебільшого у формі “Нашого краю”, відтіняючи тим самим знаних регіоналів з “Опозиційного блоку”. Мають вони і свою зовнішню рекламу, щоправда, розставлені в людних місцях конструкції “Нашого краю” – без агітаторів. Напевне, щоб не побили…

    Стаття 6 Закону України “Про місцеві вибори” говорить: “Місцеві вибори є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному волевиявленню виборця, забороняється”. Прошу звернути увагу на слова “обман” та “підкуп”, шановні кандидати, партії, власники газет, заводів, пароплавів… Досить брехати і підкуповувати, ви перешкоджаєте вільному формуванню волі та вільному волевиявленню!

    Але наразі Івано-Франківськ – “місто щасливих людей”, людей “вольних” і людей “свобідних”, “самопомічних” і “солідарних”, “народноконтрольних” і “білосердечних”, “укроплених”, “радикальних” і “колишньорегіональних”, “простих-препростих” і “галицьких”, “патріотичних” і “рухливих”, “народних” і “громадянських”. А ціла область – ще більш благодатна. Про що можна буде дізнатися уже дуже скоро.

    Ігор ТКАЧ,

    інформаційний аналітик,

    спеціальний кореспондент

     

    P.S. До слова, не варто надто нервуватися від навали партійних, з дозволу сказати, газет. Краще в інтернеті у рубриці “Своїми руками” пошукати публікації на тему “Як виготовити горщик для квітів із газетних трубочок”. Гарне заняття для цілої родини: діти будуть у захваті, кімнатні рослини нарешті матимуть дизайнерський вигляд.

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!