Померти, щоб жити, або Навіщо вони копають собі яму

  • Заради змін у своєму житті декому не страшно і в могилі переночувати. Це не сектантство і не магія, йдеться про провокативний метод психотерапії. Практикум із танатотерапії – шокуючий і сміливий, кульмінацією стає лежання в труні і закопування в могилі на цілу ніч. Учасники кажуть, що додому повертаються зовсім іншими людьми – натхненними і вмотивованими назавжди.

    Накрили бляхою і присипали землею

    «У півтораметровій могилі, яку сама ж викопала, я провела цілу ніч. Був холод, страх і розчарування про невикористаний шанс, – розповідає франківка Любов Венгренюк. – І тоді я почала кликати Бога – молилася так ревно, як ніколи при житті. Я по-справжньому захотіла жити і цінувати життя, навчилася радіти. Все старе і негативне вмерло у тій ямі, а народилося нове і щасливе життя. Страждати значно легше, тому бути щасливою – це вибір, і я його зробила».

    Коли після смерті близької людини минуло більше року, а депресія не зникала і геть нічого не допомагало, Любов Венгренюк забила на сполох і нарешті зважилася на танатотерапію.

    Йдеться про метод тілесної терапії, покликаний штучно створити прецедент вмирання. Звісно, там ніхто не вмирає по-справжньому, зате вчиться в момент моделювання смерті згадати про головне, подолати страх смерті, депресивні стани, фобії, активувати нерозкриті здібності і найголовніше – пізнати себе справжнього.

    Люба хоч і розуміла, куди йде, але гадки не мала, що все буде аж настільки реалістично. Особливо в останній день тижневого практикуму – коли закопують у могилі. Жінка думала, що зверху землянку просто прикидають гіллям і вона ще й зможе милуватися зірками уночі. Де там! Накрили бляхою і присипали землею згори.

    У могилі темно-претемно – жодної щілинки. Повітря вдосталь. На початках дошкуляли жуки, мушки і черв’яки – по руках і обличчю постійно щось повзало. «У когось із моїх сусідів узагалі була миша», – сміється Люба.

    «Там, у ямі, на моєму внутрішньому екрані пробігло все моє життя: думки, слова, події, мрії, які я так і не реалізувала, – продовжує жінка. – Це було так швидко. Й досі не вірю, що так вмію. Вмію. Коли хочу жити. Крім того, я ще й отримувала відповіді на всі свої запитання. Причому інформація приходила мені в голову моментально. Справжні дива!»

    Відкопали після сходу сонця. Люба прокинулася, коли почула, як нагорі шкребе лопата. Піднімається бляха, і різке сонячне проміння заливає холодну яму. Неймовірне відчуття щастя – начебто воскрес. «Я б зробила це ще раз», – усміхається Любов. 

    Не бутафорія  

    Філософ Конфуцій колись сказав, що людина за життя має здолати три страхи: страх бідності, страх втрати любові і страх смерті. Останній – найсильніший. Тренінг з танатотерапії – шокуючий і сміливий. І це далеко не забавки і не модне віяння. Латинською мовою «танатос» перекладається як «смерть». Методику вже практикують у світі, однак допускають до танатотерапії далеко не кожного – людина має бути готовою до такої екстремальної трансформації. Саме тому цю терапію повинен проводити лише фахівець.

    Хірург, спеціаліст із психосоматики і аюрведи, астролог Сергій Курдюмов проводить танатотерапію вже вісім років. Каже, що це дієвий метод провокативної психотерапії, без якої часто не обійтися. Розповідає, що багато методик танатотерапії здебільшого дуже спрощені і «лягають» під клієнта, тоді як він включив усі можливі етапи. Тут не вдасться просто прийти і полежати в труні чи могилі – це лише крихітна частина всього практикуму.

    «Без усвідомлення смерті будь-яка духовна практика буде поверховою, – говорить фахівець. – Не можна зрозуміти життя, не розібравшись зі смертю. Семінар покликаний змусити людину згадати про головне – для чого їй дане життя, і навіть осягнути якість свого життя. Запитати себе, чи влаштовує саме такий рівень життя. Звичайно, багато людей і без танатотерапії розуміють, що не влаштовує. Але більшість не готові щось міняти. І ось завдання цього семінару – збадьорити, пояснити і мотивувати. Але йдеться про мотивацію не на тиждень, місяць чи пів року. Бо ж можна переглянути мотиваційне кіно і відчути певний духовний катарсис чи сходити в неділю до храму і вийти звідтіля натхненним, готовим робити щось добре, рятувати світ… Але вже наступного дня вам нагрубили в магазині, на роботі щось не склеїлось – і весь альтруїзм хутко зникає. Наша свідомість, як правило, настільки засмічена, що доводиться робити капітальний ремонт. Тому танатотерапія – це про мотивацію аж до кінця життя. Так буває, коли зрушується свідомість людини через глибинне осмислення і пережиття».

    Навчитися контролювати

    Семінар проводять лише влітку, і триває він тиждень. У перший день людина має остаточно визначитися, чи йде далі. Наступного дня учасники опиняються героями такого собі театрального дійства – на прийомі у лікаря (тобто Сергія Курдюмова), який кожному повідомляє справжній діагноз, який колись стане причиною смерті.

    Медик дізнається цю інформацію, складаючи для кожного астрологічну карту на основі дати народження. Фахівець розповідає, що ще родоначальник аналітичної психології Карл Густав Юнг говорив, що дві години роботи з персональним гороскопом заміняють два місяці психоаналізу.

    Навіщо знати, від чого судилося померти? Аби реально відчути страх смерті. Його неможливо подолати, але можна навчитися контролювати. А для цього треба спершу зануритися в цей страх. І саме тоді людина до кінця усвідомлює всю серйозність танатотерапії, розуміє, що це не шоу і не бутафорія – все по-справжньому.

    Далі учасники розбирають, що таке смерть, її стадії, що відбувається з душею на 9-ий день, 40-ий, говорять про культуру поминання. «Багато речей люди виконують лише ритуалістично без відповідного розуміння, а тому – неправильно, – продовжує Сергій Курдюмов. – Хіба когось зараз дивує, коли покійного поминають горілкою? Але коли під час поминання вживають спиртне, м’ясо, рибу і яйця, допомога душі померлого цілковито припиняється. Часто кажуть, мовляв, це традиція. Однак, якщо взяти, наприклад, християнство, то в типіконі (збірник церковних приписів) чітко пише, що поминальний стіл має бути, як на великий піст».

    Кульмінацією стає день, коли кожен сам собі копає могилу. Мовчки. Де копають? Зазвичай один із колишніх учасників танатотерапії дає в оренду шмат власної ділянки землі на Київщині. Після заходу сонця учасники лягають у свої землянки на цілу ніч.

    Весь час ходять чергові. Тобто за бажання завжди є контакт. Та й самому можна вибратися звідтіля – у разі такої потреби. Але зазвичай ніхто не робить цього.

    Очам страшно, а руки роблять

    «Ніколи в житті не могла б навіть подумати, що живою ляжу в труну, а в могилу – і поготів, – каже киянка Ірина Кравчено. – У ямі я лежала в спальнику на карематі і ще й на надувному матраці. В шапці. Дуже боялася, що десь вилізе миша чи ящірка або ще якась живність. У кишені випадково опинився крихітний ліхтарик, хоча у яму заборонено брати і ліхтарик, і телефон. Та я навіть не хотіла його вмикати – боялася побачити щось жахливе. Згадала весь свій рід, Бога. Молитва не сходила з вуст. Десь через дві години заснула».

    Кілька років тому Ірина мала серйозні проблеми з тромбом у нозі, пройшла курс лікування, але медики прогнозували щонайменше пів року на відновлення. Їй порадили танатотерапію, щоправда, жінка спочатку дуже здивувалася – який стосунок має ця методика до її болячки? Та й боялася дуже, але, зціпивши зуби, записалася на семінар. «Очам страшно, а руки роблять», – усміхається Іра.  

    Вона пригадує, що люди приходили з різними проблемами: страх висоти, страх спати самій у темноті, втрата близької людини… Як потім з’ясувалося, Ірин тромб був проявом психосоматики – потужний страх завтрашнього дня. Через два тижні після практикуму жінка зробила УЗД. Але медики нічого не знайшли – тромб просто зник.

    Також в Іриному житті почали ставатися дива, їй вдалося знайти прапрадідуся, якого родина шукала багато років. Чоловік виявився протоієреєм у церкві аж в Білорусі. Ту зустріч жінка досі згадує зі сльозами щастя.

    «Очевидно, що танатотерапія – це не розвага, – каже вона. – Це глибинні пропрацювання і трансформації. Це як вимести сміття з-під шафи, яке назбиралося там за роки. Взагалі ідея семінару – переступити межу будь-якого страху. Інакше ми будемо зливати туди свою енергію. Тим паче, страх – це ніби лакмусовий папірець для демонічних сил. Знаєте, після семінару замість страху прийшла лише повага до смерті».

    А ось киянину Олександру Онокалу було геть не страшно, коли дійшла справа до копання могили. Його внутрішні зміни відбулися ще до цього кульмінаційного дня. Танатотерапія допомогла чоловікові зрозуміти сенс життя: навіщо жити і навіщо вмирати. «Так, я міг це все прочитати в книгах, послухати тямущих лекторів, – каже він, – але знання без досвіду – це просто інформація».

    Олександр Онокало розповідає, що після практикуму люди йдуть додому змінені, на позитиві і з вдячністю. Тим паче семінар не закінчується на ранок після розкопування могили – трансформації тривають ще роками.

    Організаційні групи, які учасники ще на початку створюють у вайбері, існують досі. Вони і далі спілкуються між собою, діляться інсайтами та реалізаціями і жартома називають себе танатонавтами.

    Згадати про головне

    Є такий анекдот. Хтось стукає у двері, чоловік відчиняє – там незнайома жінка, він запитує: «А ви хто?» – «Смерть твоя». – «Ну, і що?» – «Ну, і все».

    Коли людина чує про смерть, то намагається уникнути цих розмов. Про це не прийнято говорити. І виходить так, що в житті людина говорить про все на світі, окрім такого важливого іспиту, як смерть. Завжди здається, що ще буде для цього час.

    «Людина чи не щодня спостерігає спектакль смерті, при цьому вірить у власне безсмертя, – каже Сергій Курдюмов. – Так, теоретично ми розуміємо, що помремо одного дня, але дійсно вірити в це означає бути готовим. Чи готові ми? А ще ж дачу треба добудувати, сусід досі гроші винен, на роботі купа справ… Аби бути готовим, треба розуміти, що таке смерть».

    Людина не може померти просто так, продовжує лікар, наприклад, від старості. Мусить бути хвороба-провідник. Аюрведа поділяє всі недуги на кілька категорій. Більшість хворіб, які навалюються на людину, – це хвороби-вчителі, або індикатори, які показують, наче сигнальні лампи, чи правильно людина рухається по житті, виконує свою місію чи ні. 5-8% всіх хворіб – це недуги-провідники, за допомогою яких людина має піти з життя. «Дуже важливо, аби медик умів розпізнати, до якої категорії належить хвороба пацієнта. Якщо це недуга-провідник, то зупинити її просто неможливо», – каже Сергій Курдюмов.

    Чому так важливо бути готовим до смерті? Лікар пояснює: в стародавніх священних писаннях йдеться про те, що з тієї світоглядної платформи, де перебуває людина на час смерті, вона почне рухатися і в наступному життєвому втіленні. Тому дуже важливо, про що людина думає на момент смерті, чи зуміє згадати про головне.  

    Наталя МОСТОВА

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!