Помилки, за які заплатили здоров’ям

  • Як неуважність або незнання мало не призвели до фатальних наслідків

    Буває, що лікар ставить неправильний діагноз пацієнту або й зовсім не може його поставити, «годує» людину ліками, які взагалі не потрібні або не за призначенням. «Галицький кореспондент» знайшов такі історії на Прикарпатті.

    лікар
    лікар

    Рак, якого не було

    З Лідією Пастущак такий випадок стався в Івано-Франківську 10 років тому, однак жінка досі згадує про це зі сльозами на очах. Каже, на емоційному фоні часто відчувала дискомфорт внизу живота. Та одного дня, коли милася, намацала гульку у піхві. Вирішила, що відкладати огляд не можна, і пішла на прийом до лікаря. На огляді лікарка сказала, що є наріст, який потрібно видаляти. Що і зробили того ж дня. Крім того, з’ясувалось, що у Лідії є і поліп у цервікальному каналі, який також згодом видалили. Перед тим, як жінку виписати, лікарка ще раз оглянула її і сказала, що потрібно ретельніше обстежити шийку матки.

    «Я погодилась, аби взяли зішкріб на аналіз, пішла додому та й про все забула, інші ж аналізи в нормі. Проходить якийсь час, і мені на роботу телефонують із питанням, чи працює у нас така-то. Лікарка не знала, що зі мною розмовляє, і почала говорити, яка наша працівниця безвідповідальна, зовсім не стежить за здоров’ям, а у неї складна форма хвороби (діагностували дисплазію шийки матки третього ступеня). Я тоді так розізлилась… Яке вона мала право не повідомити мене особисто, а телефонувати на роботу?!» – обурюється Лідія Пастущак.

    Після дзвінка жінка пішла до лікарні, де її скерували в онкодиспансер. Там її обстежили і підтвердили діагноз, навіть призначили операцію. Сказали, рак і треба терміново оперувати. Але доля вирішила інакше. Адже декілька днів по тому Лідія зустріла знайомого, який є лікарем-патологоанатомом, розповіла свою історію, надала зразок матеріалу, який раніше брали на аналіз.

    «Телефонує він мені і каже: «Лідо, я не знаю, як ти відреагуєш, але жодного раку у тебе немає». Він порадив обстежитися ще раз. Я пішла до іншої знайомої лікарки, і вона також сказала, що онкології немає, натомість є проблеми з судинами. Та тоді я була у такому відчаї, що не знала, кому вірити», – згадує жінка.

    Лідія вирішила їхати до Києва, аби з’ясувати точний стан свого жіночого здоров’я. Лікарка, до якої вона потрапила, повідомила, що дійсно онкології немає, є лиш певні зміни, які потрібно спостерігати, а якби того дня зробили операцію, то наслідки для організму були б невтішні.

    «Ось так я спостерігаю уже 10 років за цим, і нічого не відбувається. Я здорова і дуже рада, що так склались обставини і мене не прооперували», – каже жінка.

    Будете дивитися в стелю

    Та біда не відступила далеко. За декілька місяців після неправильного діагнозу Лідія раптово почала хрипнути, а на заваді прогулянкам стала задишка. Якось жінка вступила в одну з політичних партій, і потрібно було за неї агітувати. Прийшли вони з агітацією й до лікарні, і Лідія вирішила, що якщо вона вже тут, то потрібно обстежитись. Зробили їй кардіограму і сказали, що нічого серйозного немає, лише вікові зміни.

    «Якби ж лікарі тоді правильно розшифрували кардіограму, то того, що я пережила, не сталося б», – з гіркотою каже жінка.

    Згодом вона поїхала у відрядження до Києва, та її постійно турбував біль, який ставав все нестерпнішим. Тоді, зізнається Лідія, вона зробила помилку – на залізничному вокзалі у столиці попросила медсестру вколоти їй знеболювальні. Жінка не знала, що у неї інфаркт. Біль наче вщух, та ненадовго. Згодом вона викликала швидку, бо йти вже було неможливо. Їй вкололи магнезію, та після уколу вона почала рвати, а у швидкій сказали, що це неврологія. На прохання її госпіталізувати їй відповіли: «Будете у стелю в лікарні дивитись?» І відпустили…

    Лідія сіла на метро, аби добратись до центру, та вже у вагоні їй стало настільки зле, що вона вийшла на найближчій станції, запитала прибиральницю, де найближча лікарня, і пішла туди. Спочатку її не хотіли приймати, мовляв, не місцева. Жінка пригадує, як зі сльозами на очах від нестерпного болю йшла коридором і натрапила на кабінет, де роблять кардіографію.

    «Я плакала і просила, аби мене оглянули, бо вже не могла терпіти. Та не встигла лікарка приставити датчики до грудей, як одразу сказала викликати реанімацію. Наказали мені викликати родичів – а яких, якщо всі в Івано-Франківську? Вже тоді я зізналась їй, що не місцева, а та відповіла, мовляв, щось придумаємо», – розповідає Лідія.

    Лікарка, яка і викликала реанімацію, радила Лідії до останнього не говорити, звідки вона, і затримувала документи. Та все ж жінці довелось зізнатись, що вона з Івано-Франківська, та стан був такий, що гайнувати час не можна було.

    «Мене прооперували. Грошима допомагали родичі, друзі та просто знайомі. Вже після операції мені сказали, що начебто вікові зміни насправді були передінфарктним станом, які лише за три дні переросли в гострий інфаркт. Я не знаю, як би склалось взагалі моє життя, якби правильно розшифрували кардіограму, можливо, операції вдалося б уникнути, та після того, що я пережила, у мене почалось зовсім інше життя, прийшло усвідомлення того, що його потрібно цінувати», – говорить жінка.

    Замість полімеру – цемент

    А з франківкою Людмилою (жінка відмовилась називати прізвище) неприємна історія з медиками трапилась чотири роки тому. Почалось все з того, що у неї була чорна дірка між зубами, якої вона хотіла позбутись, оскільки це приносило жінці чимало дискомфорту. Вона пішла в одну зі стоматологій, лікарку обрала за позитивними відгуками. Після обстеження стоматологиня сказала, що потрібно пролікувати й інші зуби, бо є проблеми.

    Пацієнтка погодилася. У задніх зубах їй прочистили канали і запитали, яку пломбу ставити, полімерну чи цементну. Вона вибрала полімерну. Але вдома відчула на зубах, що їй поставили цементні пломби – як на передні зуби, так і на задні.

  • «Я підкладаю дзеркало і бачу, що два передні зуби просто залиті медичним цементом, вони просто сірі, а з двох зубів вийшов один», – каже Людмила.

    Жінка звернулась до іншої клініки, де їй підтвердили, що у задньому зубі канали прочищені лише наполовину, та ще й залиті цементом. Якщо їх не прочистити, з’ясувала пацієнтка, то можна згодом залишитись без зуба.

    Тож новий лікар вичистив спершу задні зуби та поставив нові пломби. Далі взявся за склеєні цементом два передні. Зробив, але пломби довго не стояли, згодом вилетіли.

    «Це суто лікарська халатність, – вважає Людмила. – Якби перша лікарка нормально поставила пломбу, то всіх інших проблем не було б».

    Дитина могла не вижити

    Тетяна Р розповіла нам свою історію, яка трапилася з нею 10 років тому у Калуші. Лікарська помилка мало не коштувала життя її синові, якому тоді було лише рік та вісім місяців.

    Якось жінка зайшла до кімнати, де спав син, і зауважила, що йому погано – нудить. Взяла дитину на руки і поїхала до лікарні, де сказали, що у сина з рота чути ацетоном, поставили діагноз «отруєння» і призначили лікування.

    Тетяна зі сльозами пригадує, як стан сина ніяк не покращувався, попри лікування. А найважче для неї було спостерігати, як дитина крізь сон гладить себе по животі, аби, мабуть, хоч якось полегшити біль.

    Жінка була у відчаї. Медсестри порадили забирати дитину з лікарні і везти до Івано-Франківська. Дитину помістили до реанімації в одній з лікарень Івано-Франківська і три дні рятували. Стан був такий, що знадобилось переливання крові.

    Мама приходила до лікарні щодня, аби хоч щось почути про стан дитини. Лікарі заспокоювали – все буде добре. Коли стан дитини дійсно покращився, медики розповіли матері, що була реальна загроза життю маляти. Мовляв, ще трохи, і дитина могла не вижити. Обурювались, як можна було довести дитину до такого критичного стану.

    «Ви навіть не уявляєте, що я тоді пережила. Не дай Боже такого нікому. Я страшенно зла на того лікаря до сих пір, бо він все ще працює в лікарні, і я навіть припускаю, що й інші могли постраждати від його дій», – каже Тетяна.

    Врятував тато

    Прикарпатка Наталія Комуніцька живе з діагнозом «хронічний пієлонефрит» (запалення нирок) з дитинства. Ще у 13 років дівчина сильно промерзла і відтоді лікує нирки.

    Кілька років тому у районній лікарні вона звернулась до лікаря-терапевта з болями в правому боці живота. Той скерував її на аналізи, які вказали на те, що у неї запалення нирки. Пацієнтку так турбував біль, що вона не могла навіть лягти на кушетку, аби обстежитись. Наталія пригадує фразу, яку їй тоді сказав терапевт: як не перестане боліти, то будемо лікувати нирку, а поки що давайте оперуємо апендикс.

    Але тут втрутився її батько. Він забрав свою доньку мало не з операційної, сказавши, що апендикс тут ні до чого. Мовляв, добре знає організм доньки і розуміє, що справа в нирках.

    «Мені призначив ліки вже інший лікар, до якого ми звернулись, а коли повернулись до того терапевта, аби сказати йому, що це не був апендицит, почули, що всі роблять помилки. Ви можете собі це уявити?! Він далі є на посаді, не знаю, чи скалічив ще когось, та я впевнена, що не одна я була його жертвою», – підсумовує Наталія Комуніцька.

    Уляна ПИЛИПЕЦЬ

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!