Минулий тиждень був багатий на важливі події, але найважливішою було звільнення Надії Савченко з російського полону. Всі розуміли, що це невдовзі станеться, але всіх ця новина застала зненацька. Середа, 25 травня, в Україні стала мало не національним святом. Адже разом із Надією Савченко до багатьох українців повернулася й просто надія. На справедливість, мир, краще майбутнє.

Українську льотчицю, засуджену російським судом до 22 років ув’язнення, раптом вдалося обміняти на двох російських екс-бійців ГРУ Алєксандрова й Єрофєєва, засуджених в Україні до 14 років. Очевидно, що тут не обійшлося без міжнародного тиску на російського президента Путіна з боку США та наших європейських партнерів з «нормандської четвірки». Формально ж обмін представили як обопільне помилування засуджених президентами обидвох країн. На цьому схожості закінчуються.

Коли почали з’являтися звістки про несподіване звільнення найвідомішої української заручниці, мільйони українців прикипіли до телеекранів і комп’ютерів, очікуючи прильоту Надії. В аеропорту «Бориспіль» роїлись сотні журналістів і зустрічаючих. Серед них – десятки політиків. Особливо з «Батьківщини», першим номером у списку якої була (вже на той час полонена та вивезена в Росію) Савченко на минулих парламентських виборах восени 2014 року.

На противагу цій картині, звільнених росіян в московському аеропорту не зустрічав ніхто, крім їхніх дружин. Спілкування з пресою їм заборонили і одразу ж повезли у невідомому напрямку. Може, на допит?.. Адже в Росії завжди з підозрою ставилися до тих, хто потрапив у полон, і вважали їх, по суті, зрадниками.

А Надія Савченко одразу після прильоту потрапляє у тісне коло представників медіа, але наголосивши, що за два роки ув’язнення вона відвикла від людей, швидко з нього виривається. І разом з сестрою та мамою їде в Адміністрацію президента, де глава держави нагороджує її званням Героя України.

І тут впадає у вічі такий нюанс: Надія дякує за своє звільнення рідним, народу України, але не дякує жодному з політиків. Навіть президентові Порошенку, який, здається, сподівався на слова вдячності. Бурхливий інформаційний потік, що супроводжує повернення Савченко, приносить чутки, що вона відмовилася взяти квіти у Юлії Тимошенко й Ірини Геращенко. Напевно, Надія небезпідставно остерігається, що зараз політики намагатимуться використати її популярність на свою користь, і тому поводиться дуже обережно.

А тим часом, розгублена неочікуваним «милосердям» Путіна, кремлівська пропаганда гарячково шукає «плюси» у звільненні Савченко і намагається представити її як свого роду «троянського коня», засланого у ворожий табір. Мовляв, тепер вона стає проблемою Порошенка, а не Путіна. Але навряд чи все так просто і прямолінійно. Та й у президенти, попри її готовність, їй ще рано йти.

Безперечно, Надія з її принциповістю, безкомпромісністю і тягою до справедливості не даватиме спокою несумлінним чи продажним чиновникам, особливо у військовій сфері. Також від неї, депутата Верховної Ради, очевидно, буде часто діставатися й політикам. Але з огляду на чітку патріотичну позицію Савченко, дуже сумнівно, щоб вона у своїй подальшій боротьбі за Україну не старалася уникати дій, які можуть країні нашкодити.

Перший день роботи Надії Савченко в парламенті у вівторок фактично підтверджує ці передбачення. Найперше вона зняла з трибуни плакат зі своїм портретом, замість нього повісила банер з портретами українських політв’язнів у Росії, і закликала колег-нардепів: «Ви не маєте права не витягнути кожного з них». «Народ України не дасть нам сидіти в цих кріслах, якщо ми будемо зраджувати їх!» – наголосила вона.