Чоловік повернувся з Чехії до України, щоб захищати свою державу.
Про це розповіли на сторінці 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщини, передає “Галицький кореспондент”.
Євгену із позивним “Лев” 34 роки, він родом з Івано-Франківщини. До війни разом з сім’єю жив та працював в Чехії, але коли почалася війна – приїхав до України, щоб вступити до лав Збройних сил.
Зараз чоловік в мінометному підрозділі 76 батальйону на посаді розвідника. Його завдання – знайти ціль та передати координати навіднику міномета.
“У підрозділі є на озброєнні 82-мм та 120-мм міномети. Хоча це і стара радянська зброя, сучасні високотехнологічні засоби допомогли зробити її більш ефективною”, – йдеться в дописі.
Євген розповідає про специфіку роботи мінометного підрозділу:
“Спочатку дрон розвідує ціль і передає координати у спеціальне програмне забезпечення «Кропива», яке їх обробляє і з поправками на погодні умови дає вихідні дані для наведення міномета. Після здійснення пострілу дрон розвідує куди попала міна, наскільки вона відхилилась від цілі, після чого «Кропива» дає нові дані для наведення міномета, вже з поправками”, – підкреслює військовий.
Таким чином здійснюється стрільба з міномета. Дальність стрільби з 82-мм міномета – до 3 км, з 120-мм – до 7км. Євген каже, що працюють в основному осколково-фугасними мінами, які призначені для ураження живої сили ворога. Осколки розлітаються на декілька десятків метрів.
Після закінчення війни Женя має намір залишитися в Україні і брати активну участь у розбудові та зміцненні держави. Своє подальше життя пов’язує тільки з Україною.
Золото і світло – це мабуть, перше, що спадає на думку, коли стоїш в оточенні робіт Олега Заставного. Зрештою, виставка має назву «Світло без тіні». Інакше, певно, зі справжнім світлом і не може бути. Та й бачити усе, що довкола нас, можемо завдяки світлу. І вже на виставці пригадала собі, що росла з
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи