Жахи, трилер
Режисер: Майк Пі Нельсон
У ролях: Шарлотта Вега, Едейн Бредлі, Білл Сейдж, Емма Дюмон, Ділан Макте
Головна формула «Повороту не туди» – ліси Західної Вірджинії + розгублені підлітки (але не завжди, в ролі жертв бували й ув’язнені) + канібали. Якщо останні все ж, скоріше, міф розтиражований серією фільмів, то гори Аппалачі, куди цього разу попрямував загін виживальців, дійсно один з найменш заселених куточків країни. Серед місцевих жителів –хілбіллі і реднеки, а також безліч сектантів на кшталт амішів і змієносців, які намагаються триматися подалі від шуму міст. У похід в Аппалачі й вирушають герої. Що все піде не так, ми знаємо не тільки з передчуття, законів жанру і трейлера, але й завдяки Скотту (Метью Модайн) – батькові однієї з туристок: пройшло кілька тижнів з тих пір, як мандрівники перестали виходити на зв’язок, і він вирушив на пошуки.
Перше, що впадає у вічі, – «Поворот» тримається у чудовій жанровій формі, його інтенсивність можна порівняти з кардіотренуванням. Так, це все ще стандартний набір інструментів слешер: саспенс і винахідливі сцени розправи. Саме вони є головним козирем: пастки братів-канібалів дивують своєю витонченістю і жорстокістю. Почуття жанру у режисера Майка Пі Нельсона пружинить, відскакує від скель і дерев, розливаючись по кадру ефектною луною: молоді люди, як і раніше, бігають по лісі, голосно кричать і не припиняють сваритися між собою, а візуально критичні моменти артикульовані різкими наїздами камери і сповільненою зйомкою, виконаними в стилістиці відеоігор. Разом все це породжує те саме призабуте відчуття від перегляду культових слешерів: динаміка і ритмічність впевнено крокують кривавим сюжетом. Але якщо в жанрових елементах все по-старому, хоч і виконані вони на совість, то сценарно у фільмі додані нові підтексти, а канібали-вбивці виїхали на заслужену пенсію.
У «Повороті не туди: Спадщина», поряд з атракціоном вбивств, причаївся ще не один пласт суперечностей, окрім конфлікту ноги і капкана. Лінія, позначена з самого початку як полярність хіпстерів-міщан з тепличних умов, які приїхали в глушину Вірджинії, і неотесаних місцевих, розкрутиться до куди більш масштабних наслідків прогресу цивілізації, і питання постане ребром: хто тут варвар і дикун? У лісі загублене ціле поселення спадкоємців батьків-засновників конфедератів: вони полюють, носять шкури замість курток і живуть начебто мирно, ізольовано від зовнішніх бід. Питання великого світу на кшталт расизму чи соціальної нерівності їх зовсім не стосуються. Саме їхній громаді і перейшли дорогу «міські пташки», які миттєво сприйняли грізних на вигляд мисливців за кровних ворогів і здійснили кілька неправильних і досить агресивних вчинків.
Атрибутика поселення, роги, шкури, переплетені гілки та списи раптово переносяться з Вірджинії в Луїзіану, де Раст Колл і Марті Харт розслідують вбивство, шукають Каргозу і Жовтого Короля. Це поєднання, з одного боку, приземленої дійсності слешеру: лісів, пасток і своєрідних сектантів, а з іншого – містичного ореолу загадкових традицій, таємничих громад, їх безкомпромісного суду і людських голів, прикрашених рогами, створює абсолютно інше звучання і новий всесвіт – цілком ймовірно, що творці захочуть ще не раз туди повернутися.
ФЕЛІНСЬКИЙ