Раби фур

  • Була би шия – хомут знайдеться. Романтичний ореол навколо роботи далекобійника насправді геть не такий. За кермом вантажівки водії дуже ризикують: їх можуть отруїти газом, шантажувати зарплатою і документами, примусити працювати понаднормово і їздити за кермом майже без сну і відпочинку.

    Якщо щось не подобається, завжди знайдеться інший далекобійник, котрий пристане навіть на рабські умови праці. Принаймні так вважають керівники транспортних компаній.

    Поки не здохнуть

    «Кохана, вибач, але я мушу зняти обручку. Так, я знаю, що це символ нашої любові, але я більше не можу – руки спухли, тіло набрякнуло». То була остання їхня розмова. Буквально через кілька годин він помер. Просто в кабіні, впавши на кермо. Інфаркт.

    У тому рейсі далекобійник їхав без кондиціонера. Він просив роботодавців його полагодити, але ті наполягали, що пристрій справний. Термометр показував, що надворі +40 градусів. І так 38 днів, без відпочинку. Розповідав дружині, що ллє воду собі на голову просто з пляшок і все одно не стає легше.

    Роботодавці заявили, мовляв, не вважають, що смерть водія була пов’язана з його роботою, і тому відмовилися виплачувати компенсацію його родичам.

    Цього року литовський інтернет-канал Laisves TV опублікував масштабне розслідування – двогодинний фільм «Раби фур», про те, в яких умовах працюють іноземні далекобійники в литовських транспортних компаніях. З перепрацюванням, обманом і шахрайством стикаються практично всі, далекобійники опиняються в становищі рабів. Деякі залишають у рейсах здоров’я і навіть життя.  

    У Литві працює близько 77 тисяч далекобійників, і більшість з них – вихідці з країн СНД і Середньої Азії. Вони на власному досвіді дізнаються, як працюють схеми експлуатації та ухилення від сплати податків, створені литовськими перевізниками.

    За останні два роки в Литві зафіксовано 20 інцидентів, в результаті яких водії вантажівок загинули під час роботи. Дев’ятеро з них були мігрантами. Здавалося б, на 77 тисяч водіїв це не так вже й багато. Але в статистику включені лише ті смерті, які безпосередньо пов’язані з роботою водія, зазвичай це ДТП. Якщо ж водій вмирає через перевтому, такі інциденти записуються як нещасні випадки, не пов’язані з роботою.

    «Водіїв, які приїхали на заробітки, садять на галеру, як рабів, і вони гребуть, гребуть, гребуть, поки не здохнуть, – каже один із героїв фільму Дмитро. – А потім їх змінюють нові мігранти».

    Ситуація погіршується

    В оголошеннях про вакансії в литовських компаніях обіцяють соціальні гарантії і зарплати понад 2000 євро. Але там не вказано, що велика частина грошей піде на оплату штрафів та купу інших витрат під час відрядження.  

    Українцям, білорусам, росіянам дістатися до Литви порівняно легко. А жителю Таджикистану Азізу довелося збирати на поїздку п’ять місяців, йдеться у розслідуванні. Якби він отримав обіцяні 1800 євро, то окупив би витрати на дорогу дуже швидко, але сталося інакше. Після підписання контракту з компанією роботи для водія не знайшлося, і його півтора місяця протримали в орендованому будиночку, в маленькій кімнаті зі ще трьома такими ж далекобійниками – це поширена практика.

    Вирвавшись з таких кімнат, водії стикаються з «бочкою». Йдеться про грошові збори, які роботодавці стягують за можливі інциденти в майбутньому. Водіїв змушують платити за порушення, які вони не вчинили і, можливо, ніколи не вчинять. Зрозуміло, ці збори є незаконними. Менеджери обіцяють повернути ці гроші при звільненні, але здебільшого так не стається.

    Транспортні компанії зазвичай не виводять свої машини з Центральної Європи. Щоб дістатися до вантажівок, водіям доводиться кілька днів трястися в мікроавтобусах.

    «Садять купу водіїв і везуть по Європі, – розповідає Вадим із Білорусі. – Двох треба в Парижі висадити, одного біля Бордо, одного в Мілані, одного в Берліні. Ось і їдуть по колу. П’ять днів у кріслі без душу, їдять фастфуд. Людина п’ять днів їде на роботу, та ще й в пекельних умовах, і чого їй хочеться після приїзду?» Частина компаній не платить водіям ні копійки за такі дні.

    Литовські перевізники змушують водіїв порушувати європейські ПДР, а тих, хто не підкоряється, штрафують. Відомі випадки, коли логісти змушували уникати платних магістралей і їхати безкоштовними дорогами, що збільшує час роботи, і дорогами, де рух вантажівок заборонено.

    Щоб закріпитися на ринку Західної Європи і отримати перевагу над конкурентами, литовські перевізники змушують водіїв порушувати режим праці і відпочинку. За правилами, далекобійники в Європі повинні безперервно відпочивати протягом 45 годин не рідше одного разу на тиждень, і робити це мають у готелі, але литовські компанії карають водіїв за такий відпочинок.

    «Ми зриваємо паузи, тому що штраф за зірвану паузу менший, ніж за відпочинок у кабіні. Якщо впіймають на відпочинку в кабіні, то штраф кілька тисяч євро, а якщо на зриві паузи, то штраф 300-700 євро», – розповідає Дмитро.

    За даними профспілок, ситуація погіршується з кожним роком. Деякі з водіїв, котрі звернулися за допомогою, проводили у відрядженнях навіть дев’ять місяців. Роботодавці просто не дозволяли їм йти у відпустку, погрожуючи повним позбавленням зарплати.

    Чому мовчать?

  • «Чому багато водіїв мовчать і терплять? – каже далекобійник з Франківська Станіслав (прізвище відмовився називати). – Комусь просто ліньки встрявати в офіційні розбірки, люди не хочуть губити на це кошти і час, хтось боїться втратити свої зароблені гроші, боїться, що виженуть і доведеться знову звикати до іншої роботи. Взагалі все залежить від психотипу людини. Як кажуть, була би шия, а хомут завжди знайдеться. Одні звикли підлаштовуватись і прогинатися під обставини, інші ніколи не дають собі в кашу плюнути, вважаючи, що себе і свою працю треба поважати». 

    Чоловік каже, що найліпшим захистом для далекобійника є ніколи не порушувати закон, навіть якщо керівництво компанії наполягає. Бо лише таким чином водій потім зможе відстояти свої права на офіційному рівні. 

    Коли Станіслав шукав роботу «на фурі», то обирав лише з-поміж закордонних транспортних компаній, про українські взагалі не йшлося. Каже, там здебільшого повний безлад і в обов’язках, і в правах: водії гарують, як прокляті, – без сну і відпочинку, мусять самі ремонтувати фуру. Влітку взагалі пекло: удень їздити не можна, бо через спеку неякісні українські дороги не витримують вагу фури. Тобто протягом дня водій мав би відсипатися, але це просто фізично неможливо: у кабіні така спека, що аж сьомі поти сходять. Відповідно, вночі він сідає за кермо втомленим і сонним. 

    Аби потрапити у нормальну закордонну фірму, треба розпитувати в знайомих, котрі працюють далекобійниками. Більшість влаштовуються саме через сарафанне радіо. Також варто пошукати відгуки про компанію на форумах, у групах далекобійників у соцмережах.

    Недобросовісним фірмам вигідніше брати новачків, часто їм ще й обіцяють, що зроблять весь пакет документів. На таке категорично не варто погоджуватися. Бо це перший потенційний шантаж – винен за документи. Водій гадки не має, скільки, але постійно винен. Станіслав усім займався самотужки, витратив понад дві тисячі євро, зате тепер ні від кого не залежний.

    Можуть покалічити і вбити

    Величезна проблема – крадіжки на паркінгах. Найбільше – в Франції і Бельгії. Зазвичай це роблять мігранти, а місцева поліція дуже в’яло реагує на такі випадки. Наприклад, у Німеччині мігранти бояться красти, бо знають, що поліціанти моментально впіймають і покарають.

    «У нормальних фірмах товар застрахований, і там одразу попереджають водія: якщо помітить, що злодюги починають діяти, має зачинитися в кабіні, зателефонувати в поліцію і в жодному випадку не висовуватися, – каже Станіслав. – У гівнофірмах товар теж застрахований, але водій все одно мусить відшкодувати завдані збитки. Якщо взагалі виживе. Бо ж у разі небезпеки може кидатися захищати свій товар, адже саме йому потім доведеться платити».  

    Крадуть солярку, вантаж і навіть речі з кабіни. Популярна схема така: злочинці запускають у кабіну газ, аби водій відключився. Якщо раптово прокинеться, наприклад, люк був відчинений і тому в організм потрапила недостатня кількість газу, то його можуть покалічити чи вбити. Іноді водій може взагалі більше ніколи не прокинутися – якщо перевищили дозу газу.

    До речі, є водії, котрі самі крадуть, а потім кажуть, мовляв, їх обчистили на паркінгу. «Мій знайомий хвалився, що навчився відчиняти запломбований причіп, і коли вантаж йому цікавий, завжди щось поцупить, – розповідає Станіслав. – Інший часто перевозив одяг. Щодня вбирав нову футболку. Казав, мовляв, там їх сотні штук – ніхто й так не помітить. Помітили. І заплатив за всі».  

     Світ на автострадах

    «Так, на фурі можеш побачити трохи світу, але здебільшого цей світ обмежується автострадами, у кращому випадку – вдень, – усміхається Станіслав. – Ти бачиш країни, але пролітаєш їх за кілька годин на тих самих автострадах. Коли у вихідні нарешті настає довга пауза, йти дивитися країну просто немає сил. Ти хочеш добре виспатися, випрати речі, наготувати їжі на кілька днів наперед».

    Життя в кабіні зрештою починає психологічно тиснути. Хтось витримує лише один-два місяці в рейсі, інший може їздити і пів року.

    Хоча кабіна далекобійника – майже дім на колесах. Можна випростатись у повний зріст, походити туди-сюди. Загалом є все для більш-менш нормального комфорту: спальне місце, телевізор чи ноутбук, крихітний холодильник, портативна кухня. Але всі побутові справи доводиться робити в час, котрий призначений для відпочинку і сну.

    «Якщо захворію? Не страшно. У моїй аптечці є ліки на всі ситуації, хіба нема препаратів, аби зробити операцію, – сміється Станіслав. – У гострих випадках водій може звернутися до медичної служби будь-якої країни, адже застрахований. Принаймні так прийнято у нормальних компаніях. А в гівнофірмах водію просто брешуть, що страхівку оформили». 

    Ще один виклик – нічна їзда. Вночі за кермом складно боротися зі сном. Що тільки не роблять далекобійники, аби не заснути: курять, лузають насіння, співають, просто верещать, п’ють енергетики, вмиваються холодною водою, навіть ляскають себе по обличчю. Якщо нічого не допомагає і спати все одно дуже хочеться, то треба йти спати. Бодай годину подрімати.

    У деяких країнах за нічну їзду за законом мали би доплачувати. Але часто далекобійники не розуміють що саме вони підписують, наприклад, згоду про те, що отримали премію за нічну їзду, хоча це не так. Багато хто навіть не знає, що має право на бонус.  

    «Я теж постійно підписуюся, начебто отримую таку премію, але я це роблю свідомо, – розповідає Станіслав. – Шеф вчасно видає мені ту зарплату, яку ми обумовили ще на початку роботи, час від часу підкидає надбавки – мені цього достатньо. Все по-чесному, а решта – це його особисті справи». 

    Наталя МОСТОВА

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!