Чому вояки змушені домагатися своїх пільг

Після повернення з війни бійцям часто доводиться проходити всі кола пекла, аби отримати свої пільги і виплати. Їх футболять по кабінетах, нерідко і по всій країні. Багато махнули на пільги рукою, кажуть, йшли воювати не за тим, аби потім випрошувати своє. Насправді більшості воякам просто бракує терпіння і знання законів. Бо ж коли у справі з’являється юрист, все швидко вирішується.

Статус є, а пенсії нема

«Повно знайомих вояків, котрі ще в 2014-му першими пішли воювати, були поранені і досі ніяк не можуть отримати грошову компенсацію», – розповідає колишній морпіх, франківський адвокат Сергій Галкін, який часто веде справи військових.

У його професійній практиці теж був такий випадок. Хлопчина отримав поранення у 2015-му, але хотів далі воювати. Тому медкомісія лише встановила 10% втрати працездатності, виплатили кілька тисяч гривень. Тим часом травма дала ускладнення, далі стало так зле, що хлопець більше не міг служити. Аж тоді медкомісія надала йому групу з інвалідності внаслідок війни. Це означає, що боєць має право отримати разову грошову компенсацію. На сьогодні для третьої групи передбачена немала виплата – пів мільйона гривень. Але Міноборони відмовило, мовляв, одного разу він вже отримав виплату внаслідок втрати працездатності. Однак йдеться про кардинально різні речі: втрата працездатності й інвалідність. Справа все ще в суді.

Часто основна проблема – в командирах військових частин. Саме командир є відповідальним за бійців і їхнє майбутнє, він ставить підпис при звільненні вояка, на всіх рапортах та заявах і має подбати, щоб кожен військовий отримав усі гарантії, надані законом. Тобто, аби необхідні легітимні процеси нормально працювали, потрібна лише воля командира. З цим не завжди гладко.

Недавно адвокат виграв іншу справу, досить нетипову – боєць три роки не міг домогтися пенсійного забезпечення. Статус інваліда війни є, а пенсії нема. Його футболили по всіх можливих інстанціях, причому в різних кінцях України, аж поки у вояка геть не опустилися руки. Людина віддала не один рік захисту своєї землі, відбула в полоні пів року, а повернувшись додому, ще й мусила принижуватися, випрошуючи своє.

А винним був командир – просто з самого початку не надав необхідний супровід. Саме представники військової частини мали збирати всі потрібні документи, а не перекладати ці обов’язки на вояка. Коли втрутився юрист, документи знайшлися протягом місяця.

Так не робиться

Борючись із системою самотужки, військові здебільшого програють. Діяти треба технічно правильно, тоді всі двері одразу відчиняються. Коли у справі з’являється адвокат і доходить до суду, здебільшого бійцям швиденько виплачують усе, що їм належить. Мабуть, це проблема самої системи, бо ж командири не витягують гроші зі своєї кишені, тим не менше, багато з них усіляко вставляють палиці в колеса.

«Наприклад, коли мова заходить про індексацію грошового забезпечення і преміювання, що, до речі, не виплачують найчастіше, командири починають відмахуватися, начебто на це не було коштів. Але собі вони виписували захмарні премії», – говорить Сергій Галкін. 

Іноді доходить до абсурду. Адвокат розповідає про знайомого військового, який вирішив самотужки добиватися правди і надіслав документи рекомендованим листом на ім’я командира. А звідти прийшла відповідь, що отримали порожній конверт. Найгірше, що у той лист боєць поклав оригінали документів і навіть не залишив собі копій.

«Хлопців водять за ніс різними способами, затягують час, як можуть, – каже фахівець. – Для цього й існують юристи. Я, наприклад, завжди перед відправленням листа офіційно роблю його опис. А взагалі будь-який документ завжди треба дублювати. Обов’язково! На цьому дуже багато військових уже попеклися. В офіційних установах, де реєструють і забирають оригінали документів, бійцю треба казати, щоб також зареєстрували та поставили печатку і на його копіях – раптом потім десь щось загублять, як це часто буває. І військовому не мають права відмовити. Якщо вперто не хочуть, нехай пишуть письмове пояснення. Як правило, на цьому спір одразу припиняється».  

Також військові нерідко нехтують встановленими законом термінами: на звернення, оскарження, відповідь тощо. На кожну ситуацію є свій термін. Головне – не прогаяти його. Часто, коли вояк приходить додому, йому не до паперів – спершу відновлює здоров’я, поринає в домашні справи. А коли згадує про свої пільги і виплати, вже запізно. Перегляд можливий лише у разі нововиявлених обставин.

Усе важливе пише в Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», але є багато нюансів, про які бійці, звісно, й гадки не мають. Зараз Міністерство у справах ветеранів розробляє електронний кабінет, де кожен зможе знайти всю необхідну інформацію і навіть подати різні заяви.

«Тут ще варто розуміти, що чимало хлопців до війни взагалі ніяких справ не мали з бюрократичною системою, – каже начальник відділу в Івано-Франківській області Міністерства у справах ветеранів України Володимир Веркалець. – Часто вони і близько не розуміють, що взагалі дає статус учасника бойових дій. Починають розбиратися. А там кілька десятків сторінок із законами, написаних непростою мовою. Мало хто є юридично грамотним. Хлопці нервуються, і врешті дехто просто кидає справу на півдорозі».

А взагалі багато вояків, навіть розуміючи, що їхні права порушують, чомусь чекають до останнього, нічого не роблять, а потім – ґвалт: мечуться по всіх кабінетах, тормошать чиновників. Коли ситуація геть катастрофічна, звертаються до адвоката.

«Часто це вже не має сенсу, я відверто так і кажу, – продовжує Сергій Галкін. – Не беруся за «глухі» справи. Хоча юристи є різні, але я таких називаю шахраями: кидаються на все, де можна заробити, а після них військові ще більше розчаровуються в системі і в людях загалом. Так не робиться».   

Іноді військові й справді самі винні, наприклад, траплялися випадки, коли п’яними приходили на медкомісію. Очевидно, що поверталися ні з чим, а потім скаржилися, начебто МСЕК навмисне «зарубала» їм групу з інвалідності.

Або інша ситуація: боєць нарікав, що його весь час утискали представники прокуратури. Запевняв, що безпідставно – аби лише за щось вчепитися. Як потім з’ясувалося, насправді на чоловіка ціла купа справ: торгівля боєприпасами, наркотиками, самоволка…

Виплат є немало

Сергій Галкін поділяє бійців на три категорії. Одні їдуть на схід «потусуватися»: постріляти, зробити фото, побрязкати медалями, у формі походити… А коли набридає, то роблять усе, аби контракт розірвали за невиконання обов’язків.

Інші їдуть на схід як найманці, основна мета – максимально отримати всі можливі виплати, пільги, премії і т.д. Такі своє не проґавлять.  

А треті пішли воювати за покликом серця, від них чути одне: «Мені від держави нічого не треба… Не буду нічого випрошувати, я не за це йшов воювати». Більшість таких вояків, повертаючись додому, ледве зводять кінці з кінцями, як правило, ще й здоров’я дуже підводить, а коштів на лікування нема.

«Але держава мусить виконувати і свій обов’язок із забезпечення соцпакетом цих людей, – каже адвокат. – Натомість держава часто ставить військового у такі умови, що виходить, ніби йому доводиться клянчити те, що йому належить за законом. Багато учасників бойових дій навіть не знають, що саме мають отримати».

А виплат після закінчення контракту є немало:

1. Матеріальна допомога за поточний рік.
2. Компенсація невикористаної основної відпустки.
3. Допомога на оздоровлення за поточний рік.
4. Компенсація за неотримане речове майно. Хоча тут ще треба довести, що військовий це майно мав отримати, але не отримував.
5. У разі терміну служби не менше 10 років – вихідна допомога, одноразова грошова допомога у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік.

Додатково виплачується:

1. Індексація грошового забезпечення.
2. Компенсація невикористаної додаткової відпустки для учасників бойових дій.
3. Преміювання (лиш для певних категорій).

При звільненні за станом здоров’я також виплачують одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік.

У більшості випадків військовим усе це виплачують, але меншість таки залишається.

Володимир Веркалець додає, що боєць також має право на пільги на комунальні послуги, санаторно-курортне лікування раз на рік, зубопротезування, пільговий проїзд, чотири земельні ділянки: під будівництво, ведення сільського господарства, садівництва і під гараж. А також має право подати документи на покращення житлових умов. Якщо комісія прийме рішення про постановку на облік для отримання житла, тоді боєць потрапляє у пільгову чергу і держава повинна забезпечити його житлом. Окрім цього, є програми, які фінансуються з обласного бюджету.

Не все поки що надається, але ветеран має право претендувати, тому краще все-таки бодай написати відповідну заяву, стати на облік, адже в будь-який час ситуація може різко змінитися.

Наталя МОСТОВА