7 червня 1947 р. в місті Станіславі була засуджена до двох років ув’язнення за статтею 170 параграф «в» через квартирні крадіжки Дора Іванівна Петрова, яка працювала негласним співробітником Управління МДБ в Станіславській області протягом 5 місяців.

З касаційної скарги засудженої випливало, що Петрова заледве не ідеальна «радянська людина»: «брала активну участь на фронтах Вітчизняної війни, показала себе прекрасним бійцем, вірною дочкою нашої Вітчизни». У характеристиці з останнього місця роботи було вказано, що Петрова «є цінним працівником». Жінка була також нагороджена орденом Червоної зірки, в бою була поранена і контужена.

Службова характеристика на Дору Петрову

Народилася наша «героїня» в 1923 р. в селі Топол Дзержинського району Краснодарського краю в російській робітничій сім’ї. Дора закінчила сім класів школи, була комсомолкою і в серпні 1941 р. пішла добровольцем у Червону армію. Її відправили вчитися у школу радіоспеціалістів у Новосибірськ, потім Петрова опинилася на Північному фронті в Біломорську, а в 1942 р. – під Москвою.

Після проходження додаткового навчання Петрова перебувала в десантній частині і закидалася з розвідувальними та диверсійними групами в тил ворога. У 1943 р. Дора числиться на посаді радиста-розвідника в 193-й Червонопрапорній дніпровській стрілецькій дивізії 65-ї армії.

Під Севськом у 1943 р. дівчину поранили, після госпіталю вона працювала у радіорозвідці генерал-полковника П. Батова до 1944 р., в лютому 1944 р. опинилася в радіорозвідці штабу командуючого 2-м Білоруським фронтом К. Рокосовського. Під час розвідки Петрова була важко контужена і знову потрапила до госпіталю, а потім в 25-й автополк, з льотчиками якого взяла участь у 70 бойових вильотах. Через наслідки контузії радіорозвідниця закінчила війну в сержантському званні в Білоцерківському військкоматі і резервному полку м. Біла Церква.

У 1946 р. Петрова переїжджає в м.Станіслав до сестри, яка вчилася в місцевому медінституті, і починає працювати в органах МДБ розвідником другої категорії І відділення 5 відділу Управління МДБ Станіславської області.

Шпигунську діяльність Петрової полегшувала наявність у неї посвідчення, що вона є уповноваженою Станіславської міської ради депутатів трудящих з перевірки придатності для проживання відомчих будинків, виявлення й обліку вільної житлової площі як приватних, так і відомчих будинків у межах міста Станіслава. Крім того, посвідчення дозволяло їй проводити перевірку погашення недоїмки міських зборів населенням м. Станіслава.

Посвідчення, що Дора Петрова є уповноваженою Станіславської міської ради депутатів трудящих

У вільний від написання доносів час Петрова промишляла крадіжками, а крадені речі нею збувалися на міському ринку з листопада 1946 р. по березень 1947 р. Про цю сторону її діяльності стало відомо дуже швидко, після пограбування нею 5 березня 1947 р. бухгалтера відділення постачання 38-ї армії Прасков’ї Іванівни Архіпової і студентки 4-го курсу медінституту Євгенії Михайлівни Нудельман.

Під час крадіжки, що відбулася в першій половині дня в будинку за адресою Бельведерська, 27, було присвоєно 15 одиниць одягу (шовкові панчохи, плащ-накидка, простирадло, рушник, шовковий відріз…). Через тиждень вона знову обібрала цю квартиру, а ще через три дні вже утретє увірвалася в житло (цього разу Петрова, як справжня клептоманка, не погребувала ні чоловічими штанами, ні 40 зошитами, ані електричною лампочкою).

Свідок крадіжок Фані Яківна Местер згадує, що злодійка була «середнього зросту, руса, мала повну фігуру… Одягнута вона була в шинель зеленого кольору, чоботи і на голові мала косинку білого кольору».

Ще через тиждень після третьої крадіжки злодійку-рецидивістку знову бачили біля тих самих дверей, але цього разу вона не встигла нічого поганого зробити. Найцікавіше було те, що жертви колегували із сестрою злодійки Прасков’єю і 31 березня вони впізнали вдома у Петрової свої речі.

1 квітня 1947 р. після звернення у правоохоронні органи на квартирі у Петрової розпочався обшук, але він був припинений через втручання працівника МДБ, лейтенанта Бурлакова. На другий день Петрова пішла у наступ і почала лякати Нудельман, що є дуже важливою персоною і зможе домогтися відрахування її зі студентства та звільнення Архіпової. Безглуздість ситуації полягала ще й в тому, що залякувати жертв «цінний працівник» спробувала у краденій плащ-накидці.

З 1 до 5 квітня 1947 р., незважаючи на дзвінки високопоставлених чиновників, емгебісти вигороджували Петрову. Лише 5 квітня відбувся повторний обшук, під час якого в неї вдома були знайдені крадені плащ-накидка, пальто Нудельман, зошити і т.д., а 15 травня було арештовано саму Петрову.

Перед самим арештом 11 травня 1947 р. Дора Петрова чи з великої любові, чи інших мотивів ще встигла зареєструвати шлюб з Михайлом Сергійовичем Кипарисом.

Зазначимо, що органи МДБ обурила не злодійкуватість Дори, а те, що «вона в результаті крадіжок розшифрувала себе перед населенням міста в тому, що є негласним співробітником УМДБ». У службовій характеристиці Управління МДБ в Станіславській області зазначалося, що Петрова «показала себе з позитивної сторони, дисциплінована, до роботи відносилася добросовісно. Роботу і специфіку розвідки зовнішнього спостереження вона освоїла, самостійно здійснювала установки тих, хто проходили по зв’язках». Однак емгебісти визнавали: «Петрова як на службі, так і в побуті погано дотримувалася конспірації, з сторонніми людьми вела себе розв’язно, в результаті чого були випадки розшифровки наших методів роботи». Крім того, «Петрова слабко працювала над собою і не підвищувала свого ідейно-політичного рівня, в результаті чого погано розбиралася в елементарних політичних питаннях. У колективі Петрова була закрита і нетовариська, в громадському житті не брала ніякої участі».

Важко сказати, що спонукало Петрову здійснювати крадіжки: прагнення покращити своє матеріальне становище, клептоманська залежність чи щось інше. Але однозначно зрозуміло, що Дора Іванівна Петрова була невід’ємною частинкою «нового світу», що прийшов на західноукраїнські землі разом з радянською владою.

Сергій АДАМОВИЧ

 

* «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основіархівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і маютьправо на належну шану від держави.