Сексот-злодюжка

  • 7 червня 1947 р. в місті Станіславі була засуджена до двох років ув’язнення за статтею 170 параграф «в» через квартирні крадіжки Дора Іванівна Петрова, яка працювала негласним співробітником Управління МДБ в Станіславській області протягом 5 місяців.

    З касаційної скарги засудженої випливало, що Петрова заледве не ідеальна «радянська людина»: «брала активну участь на фронтах Вітчизняної війни, показала себе прекрасним бійцем, вірною дочкою нашої Вітчизни». У характеристиці з останнього місця роботи було вказано, що Петрова «є цінним працівником». Жінка була також нагороджена орденом Червоної зірки, в бою була поранена і контужена.

    Службова характеристика на Дору Петрову

    Народилася наша «героїня» в 1923 р. в селі Топол Дзержинського району Краснодарського краю в російській робітничій сім’ї. Дора закінчила сім класів школи, була комсомолкою і в серпні 1941 р. пішла добровольцем у Червону армію. Її відправили вчитися у школу радіоспеціалістів у Новосибірськ, потім Петрова опинилася на Північному фронті в Біломорську, а в 1942 р. – під Москвою.

    Після проходження додаткового навчання Петрова перебувала в десантній частині і закидалася з розвідувальними та диверсійними групами в тил ворога. У 1943 р. Дора числиться на посаді радиста-розвідника в 193-й Червонопрапорній дніпровській стрілецькій дивізії 65-ї армії.

    Під Севськом у 1943 р. дівчину поранили, після госпіталю вона працювала у радіорозвідці генерал-полковника П. Батова до 1944 р., в лютому 1944 р. опинилася в радіорозвідці штабу командуючого 2-м Білоруським фронтом К. Рокосовського. Під час розвідки Петрова була важко контужена і знову потрапила до госпіталю, а потім в 25-й автополк, з льотчиками якого взяла участь у 70 бойових вильотах. Через наслідки контузії радіорозвідниця закінчила війну в сержантському званні в Білоцерківському військкоматі і резервному полку м. Біла Церква.

    У 1946 р. Петрова переїжджає в м.Станіслав до сестри, яка вчилася в місцевому медінституті, і починає працювати в органах МДБ розвідником другої категорії І відділення 5 відділу Управління МДБ Станіславської області.

    Шпигунську діяльність Петрової полегшувала наявність у неї посвідчення, що вона є уповноваженою Станіславської міської ради депутатів трудящих з перевірки придатності для проживання відомчих будинків, виявлення й обліку вільної житлової площі як приватних, так і відомчих будинків у межах міста Станіслава. Крім того, посвідчення дозволяло їй проводити перевірку погашення недоїмки міських зборів населенням м. Станіслава.

    Посвідчення, що Дора Петрова є уповноваженою Станіславської міської ради депутатів трудящих

    У вільний від написання доносів час Петрова промишляла крадіжками, а крадені речі нею збувалися на міському ринку з листопада 1946 р. по березень 1947 р. Про цю сторону її діяльності стало відомо дуже швидко, після пограбування нею 5 березня 1947 р. бухгалтера відділення постачання 38-ї армії Прасков’ї Іванівни Архіпової і студентки 4-го курсу медінституту Євгенії Михайлівни Нудельман.

    Під час крадіжки, що відбулася в першій половині дня в будинку за адресою Бельведерська, 27, було присвоєно 15 одиниць одягу (шовкові панчохи, плащ-накидка, простирадло, рушник, шовковий відріз…). Через тиждень вона знову обібрала цю квартиру, а ще через три дні вже утретє увірвалася в житло (цього разу Петрова, як справжня клептоманка, не погребувала ні чоловічими штанами, ні 40 зошитами, ані електричною лампочкою).

  • Свідок крадіжок Фані Яківна Местер згадує, що злодійка була «середнього зросту, руса, мала повну фігуру… Одягнута вона була в шинель зеленого кольору, чоботи і на голові мала косинку білого кольору».

    Ще через тиждень після третьої крадіжки злодійку-рецидивістку знову бачили біля тих самих дверей, але цього разу вона не встигла нічого поганого зробити. Найцікавіше було те, що жертви колегували із сестрою злодійки Прасков’єю і 31 березня вони впізнали вдома у Петрової свої речі.

    1 квітня 1947 р. після звернення у правоохоронні органи на квартирі у Петрової розпочався обшук, але він був припинений через втручання працівника МДБ, лейтенанта Бурлакова. На другий день Петрова пішла у наступ і почала лякати Нудельман, що є дуже важливою персоною і зможе домогтися відрахування її зі студентства та звільнення Архіпової. Безглуздість ситуації полягала ще й в тому, що залякувати жертв «цінний працівник» спробувала у краденій плащ-накидці.

    З 1 до 5 квітня 1947 р., незважаючи на дзвінки високопоставлених чиновників, емгебісти вигороджували Петрову. Лише 5 квітня відбувся повторний обшук, під час якого в неї вдома були знайдені крадені плащ-накидка, пальто Нудельман, зошити і т.д., а 15 травня було арештовано саму Петрову.

    Перед самим арештом 11 травня 1947 р. Дора Петрова чи з великої любові, чи інших мотивів ще встигла зареєструвати шлюб з Михайлом Сергійовичем Кипарисом.

    Зазначимо, що органи МДБ обурила не злодійкуватість Дори, а те, що «вона в результаті крадіжок розшифрувала себе перед населенням міста в тому, що є негласним співробітником УМДБ». У службовій характеристиці Управління МДБ в Станіславській області зазначалося, що Петрова «показала себе з позитивної сторони, дисциплінована, до роботи відносилася добросовісно. Роботу і специфіку розвідки зовнішнього спостереження вона освоїла, самостійно здійснювала установки тих, хто проходили по зв’язках». Однак емгебісти визнавали: «Петрова як на службі, так і в побуті погано дотримувалася конспірації, з сторонніми людьми вела себе розв’язно, в результаті чого були випадки розшифровки наших методів роботи». Крім того, «Петрова слабко працювала над собою і не підвищувала свого ідейно-політичного рівня, в результаті чого погано розбиралася в елементарних політичних питаннях. У колективі Петрова була закрита і нетовариська, в громадському житті не брала ніякої участі».

    Важко сказати, що спонукало Петрову здійснювати крадіжки: прагнення покращити своє матеріальне становище, клептоманська залежність чи щось інше. Але однозначно зрозуміло, що Дора Іванівна Петрова була невід’ємною частинкою «нового світу», що прийшов на західноукраїнські землі разом з радянською владою.

    Сергій АДАМОВИЧ

     

    * «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основіархівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і маютьправо на належну шану від держави.

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!