Що з дитиною?

  • Він міг би бути зараз звичайним 14-річним хлопчиком, який грає у футбол і гасає з братом на ровері. Одразу після народження Андрій Федорів з Богородчанщини чудово розвивався, швидко почав сідати, ходити і вже навіть віршики вчив. Але одного дня малий просто впав і перестав дихати. Хлопцю не пощастило з медиками, які залікували його так, що повністю знищили його інтелект, тепер він не говорить, мордується від нападів, при цьому точного діагнозу досі ніхто не може поставити.

    Все через помідори?

    Спочатку з дитиною все було гаразд. Хоча пологи стимулювали, бо вже минув 40-й тиждень. Та й у лікарні пройшло дуже важко: дитя було обмотане пуповиною, перестало дихати, а лікарка просто лягла на породіллю, витиснувши немовлятко. Малий уже посинів.

    Лікарі потім казали: так сталося, швидше за все, через те, що мама, Іванна Федорів, під час вагітності їла дуже багато помідорів – щодня по кілька кілограмів, і зрештою у неї відмовила права нирка.

    Кілька разів лікувалася в місцевій лікарні, а потім не витримала – поїхала до Франківська. Тамтешні медики були шоковані кількістю препаратів, якими досі лікували жінку: «Пані, вени – то не каналізація. Туди не можна вливати стільки «болота».

    Одразу після народження Андрійка накололи антибіотиками. Сказали – аби уникнути хвороби нирок, як у мами. Далі в малого почалася жовтяниця, але лікарі виписали їх додому, пояснивши, що скоро болячка сама мине.

    Однак нічого не минало. Через місяць малюк став зеленого кольору. Аналіз показав, що печінка в жахливому стані. На щастя, аж тоді дитину нормально полікували, і начебто все вже мало бути добре: Андрійчик агукав, швидко почав сидіти, ходити… Ніхто й подумати не міг, яке пекло чекає сім’ю.

    Це було дуже страшно

    Хлопчику тоді якраз виповнився один рочок. Він гуляв на подвір’ї і раптом просто впав, повністю відключився, навіть не дихав. Добре, що карета швидкої допомоги примчала за п’ять хвилин. Відтелепали.

    Далі знову все було добре: Андрійчик вже добре говорив, рахував до десяти і навіть віршики вчив. Але через два місяці дитина впала в епілептичному нападі: тіло тряслося, піна йшла з рота. Хлопчик опинився в реанімації. Сказали, що це епісиндром, який незабаром мине, призначили пів року приймати протиепілептичний препарат.

    Вже тоді мама помітила, що дитина почала гірше говорити. Часто хворів на застуди. Після чергового аналізу виписали величезну дозу протиглисних ліків. Як потім виявилося, діткам з епісиндромом ці препарати протипоказані.

    У малого стався величезний набряк – вся ділянка біля горла сильно розпухла, хлопчика душило. Знову почалися епілептичні напади, тіло покривалося чорними плямами, зненацька могло паралізувати один бік… «Це було дуже страшно, – розповідає Іванна. – За день могло статися до 15 таких нападів».

    Батькам сказали, що то епілепсія і нічого доброго тут не варто чекати, словом, слід готуватися до гіршого. Далі Андрійка почали інтенсивно лікувати. Після МРТ він взагалі два дні відходив від наркозу: дивився в одну точку, ходив колами по палаті…

    Лікарі призначили сильний наркотичний препарат, який хлопчик приймав рік. Як потім з’ясувалося, такі ліки в жодному разі не можна вживати більше, ніж три місяці. Поки дитячий організм відвикав від них, Андрійко наскрізь прогриз натільний срібний хрестик.

    Хлопчик сильно деградував, все частіше говорив якісь дивні фрази. Порушилися пам’ять і розвиток. Він перестав ходити і говорити. Живіт спухнув.

    Батьки навіть їздили в Париж на консультацію до лікаря. Коли той глянув історію хвороби малого, аж слів не міг дібрати: «За що так познущалися з вашої дитини?» Призначив нові ліки, і хлопчина ніби ожив: почав ходити, їсти самотужки, сортувати кольори… Андрій приймав цей препарат десять років, і за цей час нападів майже не було.

    Потім місцеві медики порекомендували додати ще ноотропи, аби запустити мовлення. І хлопця ніби підмінили. Не хотів, аби до нього торкалися, борони боже, щоб обійняли. Посеред ночі прокидався і витискав вікно. Бив посуд. А коли тато збирався за кордон на роботу, то Андрій ще й починав себе дряпати – дуже любить батька, не хоче нікуди його відпускати. В хаті вже давно сховані всі гострі предмети, а горнята – лише алюмінієві.

    Після численних консультацій стало очевидним, що хлопцю зараз треба цілковито міняти схему ліків, бо почалися побічні реакції. Та й хвороба прогресує. Однак за призначення поки що ніхто не береться, бо не до кінця зрозумілий стан дитини.

    Днями надійшли результати обстеження мозку. І вони дуже погані – там все уражено, лікарі кажуть, це наслідок гіпоксії під час пологів. Можливо, в майбутньому потрібна буде операція, але зараз головне – дізнатися, чому Андрія мордують напади.

    Також хлопчину вже записали на прийом до лікарки в Мукачевому, яку Іванні дуже рекомендували люди. До неї приїжджають лікуватися навіть з-за кордону. Кажуть, ця лікарка ніколи не здається навіть перед найскладнішими випадками.

    Їхня черга настане аж наприкінці літа. Доти – виснажливе очікування і щоденні напади. Андрійкові зараз особливо важко, бо він не переносить спеку, одразу піднімається температура тіла.

    «Дякуй Богу, що хоч так»

    Недавно на їхнє подвір’я підкинули смішне руде кошеня. Не змогли не приютити. Назвали Марсиком. Кошеня тепер не відходить від Андрія: крутиться коло нього, бавиться, а найбільше любить вмоститися хлопцеві коло голови, і так собі дрімають обоє.

    Цілими днями Андрій сидить у кімнаті, дивиться телевізор або просто – в стіну. Біля нього постійно має хтось бути. Хлопчина чекає вечора, щоб піти з мамою до магазину по «Живчик» – це вже стало для нього улюбленим ритуалом.

    Андрій хоч і не говорить, але мама все одно відчуває його. Якось їй приснилася Богородиця, яка казала: «Вставай! У дитини напад». Іванну як крижаною водою облили – зіскочила з ліжка, кинулася до хлопця, а в нього й справді був напад.

    «Дякуй Богу, що у вас хоч так. Що малий бодай може сам себе обслуговувати, сам ходить», – казали Іванці знайомі, розповідали, що в сусідньому селі є діти, які після жовтяниці опинилися в значно гіршому стані, геть безпомічні.

    «Звісно, що втомилася за всі ці роки, – каже мама. – Вже стільки грошей і нервів пішло. Постійно потрібні ліки, весь час якісь обстеження… А дитина все одно мучиться. Але, знаєте, я не злюся на весь світ. Видно, все так мало статися. І це не привід здаватися чи мордуватися думками, чому все склалося саме так. Який з того толк? Треба йти вперед. Поки я живу, я не змирюся».

    Молодший братик іноді не стримується: «Мамо, я тебе прошу, допоможи Андрієві якось! Я не можу дивитися, як він мучиться».

    Іванна каже, є надія на те, що в сина відновиться інтелект. Це здається неймовірним, але жінка знає про схожі випадки. Вся сім’я лиш цією надією і живе.

    Наталя МОСТОВА

    P.S. Для допомоги сім’ї: рахунок Приватбанку 4149 4390 4604 5385, Федорів Іванна.

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!