Моя донька вчиться у 5-му класі франківської школи. І вперше цього року у неї немає безкоштовного харчування. Втім перекус або гроші на нього я даю їй уже другий рік. І справа навіть не в якості харчування, справа в тому, що в 4-му класі вона стала старшою і вирішила, що харчуватися «безкоштовним» не модно. Так вважали її подруги, так думала і вона. Я не сперечалася. Тим більше, що знала безкоштовні сніданки – це макарони або каша з бурячком чи капустою, а вона це не завжди їсть.

Хоча «завжди» чи «не завжди» теж більше залежать від зовнішніх факторів. Привела вчителька в їдальню, наказала їсти, і вони тихенько слухають. Не наказала їсти – не їдять. Донька перші три роки їла. І жодного разу не казала, що щось там не так. Я час від часу навідувалася в школу і купувала їй щось додатково. Вона з’їдала все, і мови навіть не було про те, що не смачно.

Зараз вона вже велика – 5-й клас! Тому їсть сама. Але «їсть сама» означає, що є загроза, що за 20 грн., які я їй даю з собою, вона купить льодяник на «стометрівці» або пачку чіпсів. Діти наївні і легко піддаються впливу друзів… Проте шкодую я не за тими 20 грн., які я їй даю, а за тим, що вона так і не поїсть. Шкода, що практика, коли вони всі разом йшли в їдальню, минулася. І тепер їсть донька чи ні, цікавить тільки мене. А їй лише 10, і вона ще так мало розуміється на тому, що означає «здорове харчування»…

Питання харчування учнів в Івано-Франківську надто заполітизували. Сьогодні за «халявне» харчування «виступають» люди, які можуть собі дозволити годувати дитину в ресторані «Франко», і їхній сімейний бюджет від цього не зміліє. Але багаті й успішні вважають, що харчування має оплачуватися з міського бюджету. Та чи справді вони так думають? Чи думали б вони так, якби їхній кандидат став міським головою? Чи, може, тоді вони б збагнули, що харчування дітей – це обов’язкові щоденні витрати батьків. І ні держава, ні місто не зобов’язані дітей харчувати. Годі вже й того, що у нас безкоштовна загальна освіта, на яку йдуть чималі гроші з бюджету.

Моя подруга багато років живе у США. Її оплачувана декретна відпустка тривала два тижні, і після цього вона змушена була або вийти на роботу, або звільнитися. Жінка вийшла на роботу і віддала дитину в ясла. За ясла вона платить 1000 доларів на місяць (а її зарплата – 3000 дол.). У цю тисячу доларів входить зарплата працівникам ясел, витрати на утримання приміщення та обслуговування веб-камери (жінка щомиті, будучи на роботі, через інтернет може побачити, що відбувається з її дитинкою), але не входить харчування. І вона додатково змушена щодня носити в ясла баночки з їжею та підгузники. Хоча, здавалося б, за тисячу доларів могли б уже забезпечити й харчування?

Тому напрошується традиційний висновок: чому бідний – бо дурний. Україна ніколи не стане багатою, якщо ми будемо оплачувати ще й сніданки дітям забезпечених українців. Для чого надавати пільгу, якщо вона не потрібна? Якщо багато сімей можуть дозволити собі оплачувати шкільне харчування і не бачать у цьому проблеми? Скільки у 5-й чи 11-й школах є малозабезпечених? Моя донька ходить у таку школу, і я переконана, що там немає 25% малозабезпечених… Подивіться на їхні телефони, планшети та рідери. Чому держава має оплачувати харчування цим дітям?

Я не фанатка ні «Свободи», ні міського голови Руслана Мацінківа, але як людина, якій не байдуже, куди йдуть податки, і як мама я більше схиляюся до того, щоб безкоштовне харчування надавали тільки тим дітям, які цього потребують. І в кожній школі це буде інша цифра. У 5-й школі таких дітей може виявитися лише 10%, а в 19-й – і 40%…

Втім депутатський тролінг з гаслом «Марцінків, нагодуй дітей!» виглядає весело. І мені не шкода міського голову, хоч він і не дуже винен у цій ситуації. Тому що у нашій пам’яті ще свіжі спогади про те, як він ламав паркани та бігав з рупором і при потребі, і без неї. Сьогодні він наступив на граблі, які свого часу сам і розкидав. Але назвався грибом – треба лізти в кошик.