Сказати владі – до побачення

  • Мало який політик або чиновник, одного разу спробувавши смак влади, здатен відмовитися від здійснення управлінських функцій навіть тоді, коли це не приносить ні задоволення йому самому, ні користі людям.

    Як свідчать списки кандидатів на місцевих виборах, депутатами у радах знову збираються стати давно знайомі обличчя. Тих, хто добровільно зійшов із дистанції і цього разу вирішив не балотуватися, можна перелічити на пальцях. «Галицький кореспондент» розшукав кількох відомих в області політиків, які вирішили завершити свою діяльність у самоврядних органах влади, та поцікавився, чому вони прийняли таке рішення.

    10 років – це багато

    Чинний депутат Івано-Франківської обласної ради Сергій Адамович у політиці вже 10 років. Вперше він був обраний до обласного парламенту у 2010 році. Після Революції Гідності у 2014 році працював заступником голови ОДА, а наступного року вдруге став депутатом облради.

    Цьогоріч Адамович вирішив не йти на вибори і зав’язати з політикою. Він розуміє, що 10 років – це багато. Каже, що за цей час вдалось зробити чимало корисного, але тепер треба дати можливість попрацювати іншим людям.

    Ще одна вагома причина – небажання змінювати партії і ставати «політичною повією». З 2010 року Сергій Адамович належав до партії ВО «Свобода», проте у 2019 році оголосив про свій вихід з неї. Якийсь час він ще очолював партію «Голос» на Прикарпатті, але недовго.

    «Дехто може швидко змінювати політичні сили, я – ні. Зараз навіть не можу сказати, за кого буду голосувати на виборах. Я не можу йти у партію тільки для того, аби стати депутатом – не готовий брати нещиро участь у виборах», – наголошує Адамович.

    Він пояснює, що перебування у депутатському корпусі дає можливість більше впливати на події та процеси навколо. Для когось це стає зоною комфорту. Але Сергій Адамович не зміг пригадати особливих благ від посади.

    «Це було як громадське доручення. Я не можу згадати, аби отримував якісь бонуси від цього», – каже депутат.

    Окрім того, після Революції Гідності впав рівень поваги до влади, а слово «депутат» стало ледь не лайливим. У другій каденції він навіть намагався не згадувати у розмовах про своє депутатство, щоб не викликати негативних емоцій.

    «На цій посаді більше можливостей, але багато бруду. А я його дуже важко переношу. Є люди, яких обливають брудом, а вони навіть не витираються – і йдуть собі далі. Я ж – «кожен раз, як в перший клас», дуже близько беру до серця», – каже Сергій Адамович.

    Він зазначає, що у нього були перемовини з представниками деяких партій перед місцевими виборами. Але всі розмови він починав з того, що втомився від депутатства і не хоче зараз цим займатись. За словами Адамовича, можливо, він зробив помилку, покинувши політику. Але цей крок уже зроблено, і тепер він почувається вільнішим.

    «За 10 років я зробив досить багато і можу спокійно думати про інші речі. Зараз я маю більше часу на сім’ю – раптом побачив, що дочка підросла. Також я можу займатись своїми хобі, розвивати громадську організацію «Поступовий гурт франківців» і врешті зосередитися на роботі в університеті, де з першого вересня у мене нова посада – я став в.о. завідувача кафедри (кафедра теорії та історії держави і права Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника – прим. ред.)», – зазначає депутат.

    Остаточну крапку на політичній кар’єрі Сергій Адамович ще не ставить, не хоче зарікатись. Каже, якщо щось зміниться, то він знову може долучитись до політики. Але наразі він і без залучення до влади почувається комфортно.

    Не бачив сенсу йти знову

    Вирішив не йти на місцеві вибори чинний депутат Івано-Франківської міської ради Михайло Верес. В органах місцевого самоврядування міста він працював з 1994 року, коли очолив управління освіти та науки. Також був депутатом трьох скликань, заступником міського голови за каденції Віктора Анушкевичуса.

    «У 1995-1996 роках, коли було безгрошів’я, сесії міськради проходили дуже напружено та цікаво. Тоді засідання депутатських комісій та дискусії відбувалися систематично. Питання на сесії виносились, і ніхто не знав, приймуть їх чи ні. Все залежало від аргументів доповідачів, від рішень комісії, від думки депутатів. Сьогодні ситуація не така. Особливо відрізняються два останні скликання. Всі заздалегідь знають, яким буде рішення з того чи іншого питання, адже є депутатська більшість. Головне завдання – правильно і вчасно натиснути потрібну кнопку. Інколи доповідач ще не встиг дійти до трибуни, а за його питання вже проголосували», – розповідає Михайло Верес.

    Депутатом сьомого скликання він став у 2018 році, працював у гуманітарній комісії, бо питання культури та освіти йому близькі.

    «Мені здається, я непогано знаю ці питання. Але засідання нашої комісії відбувалися дуже рідко. Я на сесіях не раз порушував питання освіти і культури, депутати їх слухали, хтось, можливо, погоджувався з ними, але голосували так, як домовлялися», – наголошує депутат.

    Власне в цьому й полягає основна причина, чому Михайло Верес не йде на вибори знову. Особливо його здивувало те, що сесія погодила продаж колишньої школи, пам’ятки архітектури на вулиці Гординського, 10. Як пояснює Верес, це питання було винесене на сесію несподівано. Він виступав разів п’ять проти, переконував, що цього робити не можна, адже у цьому районі міста бракує шкіл. Проте депутати все одно підтримали рішення і пам’ятку архітектури продали.

    «Я просив розробити програму будівництва установ освіти в місті. Але мені відповіли, що наразі потреби в цьому нема, бо влада володіє інформацією, коли і що треба будувати. Така ж ситуація і щодо сфери культури», – зауважує Михайло Верес.

  • Він додає, що з міською владою у нього різне розуміння гуманітарних питань. І депутат не думає, що після 25 жовтня щось може змінитись: ймовірно, головою стане та сама людина, у раді буде та сама більшість, тож і стиль управління містом збережеться.

    «Рішення не залишатись далі у політиці я прийняв ще під час сесій міськради. Я мав пропозиції від декількох партій бути кандидатом в депутати, але сенсу в них не побачив», – пояснює Верес.

    Наразі Михайло Верес працює в Івано-Франківському коледжі фізичного виховання, а також займається літературною творчістю. Наголошує, хоче працювати там, де може принести користь: робота і плани у нього є.

    Треба давати дорогу молодим

    Дмитро Чміль також вирішив піти з політики після понад двадцятирічної кар’єри. Із 1998 року він був у політичних партіях «Наша Україна», БЮТ, «Сильна Україна». Депутатом сьомого скликання став від партії УКРОП.

    Він відзначив сучасну тенденцію до збільшення представництва молодих людей у депутатському корпусі. Якщо минулого скликання найстаршому депутатові виповнилося понад 70 років, то цього – менш ніж 60 років. Далі, прогнозує Чміль, ради ще більше помолодшають, і це, на його думку, непогано – дорогу молодим треба давати.

    «Зараз система виборів стала складнішою, треба обов’язково йти від якоїсь політичної сили, а я не дуже хотів міняти політичний профіль. Я десь ще пів року тому заявляв, що не буду йти на наступну каденцію. Це не був секрет», – наголошує Дмитро Чміль.

    Він зауважує – за політикою сумувати не буде. Тим паче, що йому не дуже імпонувало це скликання міської ради. На думку Чміля, найсильнішим депутатський конкурс був при міському голові Зіновію Шкутяку.

    Рішення не йти на вибори депутат прийняв спокійно і зважено, бо хоч на свій вік почуває себе непогано, але все одно вважає за краще не балотуватись.

    «Я мав багато пропозицій від інших партій, аби йти до міської і до обласної ради. Я їх навіть не розглядав, а зразу відмовлявся. Я прийняв рішення, і мене переконати непросто», – наголошує Дмитро Чміль.

    За політичною ситуацією в місті та області обіцяє слідкувати. Особливо хоче глянути на діяльність Івано-Франківської районної ради, яка запрацює вперше.

    Дмитро Чміль зауважив, що під час роботи в міськраді йому завжди було приємно мати можливість виділяти кошти з депутатського фонду на допомогу людям. «Вони, напевне, за це мене і підтримували», – пояснює депутат.

    Зараз у нього з’явилось більше часу на відпочинок. Чміль хоче подорожувати нашою або сусідніми областями, але планувати щось конкретно у теперішній час важко.

    Влада – наркотик

    Франківський координатор громадського руху «Чесно» Віталій Світлик порівнює владу з наркотиком. Мовляв, коли люди відчувають її раз, то потім хочуть знову і знову.

    «Депутатів, які у нас балотуються з 1991 року, вже немає. Більшість ставали депутатами на одне або два скликання. Декілька людей обирались на три скликання. Чому люди йдуть в політику? Бо вони мають можливість впливати на рішення. 60-70% депутатів – це підприємці, які йдуть, аби лобіювати питання свого бізнесу. Я би сказав, що це таке собі паразитування на владі. І така ситуація скрізь в Україні», – каже Світлик.

    Експерт вважає, що депутата слід позбавляти цього статусу, якщо він не виконує свої повноваження – не відвідує сесії, не проводить прийом виборців, не звітує. «Для чого таке депутатство? Нехай краще складає мандат і не балотується більше», – вважає він.

    Світлик підтримує тих депутатів, які самі розуміють, що їхній час вийшов. І навпаки, погано, коли людина будь-якими способами тримається за владу, готова навіть продатись іншим політичним силам і голосувати за сумнівні рішення.

    Людмила ОЛЕНЮК

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!