На п’ятому році війни в Україні близько тисячі учасників бойових дій покінчили життя самогубством. Точна цифра наразі невідома, адже таку інформацію воліють замовчувати. В Івано-Франківській області також є випадки післявоєнних суїцидів. Яка нині ситуація з психологічною реабілітацією учасників АТО та на що слід звертати увагу рідним і близьким ветеранів, щоб не допустити найгіршого? 

 

Небажана  тема

Пам’ятаєте флешмоб з віджиманням від підлоги 22PushUpChallenge? Він прийшов до нас із США. Саме стільки ветеранів бойових дій там щодня покінчували життя самогубством через посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Україна також активно підхопила цей флешмоб. Однак, на відміну від США, у нас немає не лише обліку ветеранів із психологічними проблемами, а й навіть конкретної статистики самогубств серед учасників бойових дій. Та й говорять у нас на цю тему ледь не пошепки.

На початку року про самогубства серед учасників АТО голосно заговорив головний військовий прокурор Анатолій Матіос. Він заявив, що в 2017 р., а також у січні та лютому ц.р. у зоні АТО відбувалося два-три самогубства на тиждень. Однак точну кількість суїцидів назвати не зміг.

Одразу після цього начальник Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил Олег Грунтковський заявив, що інформація Матіоса не відповідає дійсності, і звинуватив його в маніпуляції. У той же час він відмовився назвати кількість самогубств серед військових, заявивши, що це інформація «для службового користування».

Через декілька днів Матіос опублікував на своїй сторінці у Facebook відповідь на заяву Грунтковського. Він навів витяги з  Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), які підтверджують, що в січні-лютому ц.р. було скоєно 16 самогубств. Здебільшого це молоді хлопці 1995-1998 років народження. Також він додав, що загалом у зоні АТО сталося понад 500 самогубств, а скільки їх трапилося в цивільному житті на ґрунті ПТСР, ніхто взагалі не обліковує.

Проте перед цим, ще в червні 2017-го, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявляв, що на той час було зареєстровано близько 500 суїцидів учасників АТО після повернення із зони бойових дій. У квітні ц.р. голова комітету Верховної Ради у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції і людей з інвалідністю Олександр Третьяков повідомив, що вже більше тисячі людей, які воювали в АТО, покінчили життя самогубством.

 Закрита інформація

В Івано-Франківську з офіційною статистикою теж складно. Заступник обласного військового комісара Володимир Симончук спершу стверджував, що такої статистики ніхто не веде, а потім зізнався, що ця інформація закрита.

«На сполох бити не варто. Так, проблема є. Загальновідомо, що після АТО є ПТСР. Така проблема в усіх державах. Є позитивний досвід закордонних країн, і ми його впроваджуємо. Створюється міністерство у справах ветеранів, яке буде займатися цим питанням», – пояснює Симончук.

Однак він наголошує, що виявити особу, яка перебуває за крок до суїциду, важко. Часто замість психологічної реабілітації ветеранам пропонують просто відпочинок з сім’єю. Це, звісно, добре, але не знімає психологічної напруги, адже з атовцями мають працювати також і спеціалісти.

Заступник комісара розповідає, що в одному з госпіталів під час медогляду для військових є обов’язковою бесіда з психологом. Той запитує, чи повернулися б вони в зону АТО ще раз. Більшість кадрових військових, які проходили службу до війни, не хочуть туди більше йти. Натомість мобілізовані відповідають, що повернулися б. Володимир Симончук пов’язує це з тим, що кадрові військові більш стійкі, а мобілізованих туди затягує адреналін.

Підполковник пояснює, що є дві категорії учасників АТО. До першої входять ті, які зараз проходять службу, а до другої – ті, які звільнилися і стали на облік у військових комісаріатах. З першою категорією є алгоритм роботи. Реабілітацією та наданням психологічної допомоги займаються командири військових частин. На психологічну реабілітацію другої категорії армія не має сил і засобів.

«Коли така людина стає на військовий облік, то психолог у комісаріаті проводить бесіду і визначає, чи потребує вона психологічної реабілітації. Якщо так, то їй пропонують звернутися до відповідних центрів. Насильно змушувати проходити реабілітацію ми не можемо», – додає Симончук.

У відповіді на письмовий запит «Галицького кореспондента» військовий комісар області Володимир Ярмошук повідомив, що зараз у нас є 6800 учасників АТО. Інформація ж щодо кількості тих, які покінчили життя самогубством у 2014, 2015 та 2016 роках, відсутня. У 2017 р. зафіксовано три таких випадки, а в поточному році – жодного. Серед основних причин самогубств – сімейно-побутові негаразди та відчуття неповноцінності в колективі.

 Не всі готові до реабілітації

Головний спеціаліст Західного міжрегіонального відділу Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО Володимир Веркалець наводить таку ж статистику. Крім того, він додає, що минулого року померли 18 демобілізованих атовців, а цього року – п’ять.

Веркалець визнає, що самогубства серед учасників АТО – це дуже велика проблема. У цьому він вбачає і недопрацювання держави. Наприклад, якщо людину призивають на службу, то обов’язковою умовою є проходження медичного огляду. Тому він пропонує так само робити і після того, коли людина відслужила і стає на облік у військовому комісаріаті. Тоді можна буде порівнювати, з яким фізичним і психологічним станом люди йшли на службу, а з яким прийшли. Таким чином, сформують і базу даних тих, з ким потрібно працювати.

«Звідки беруться суїциди? Люди стали на облік і розходяться по домівках. Є активні ветерани, а є такі, які нічого не кажуть і не проявляють ініціатив. Ми не знаємо, з якими проблемами вони повернулися. Минулого року були випадки самогубств у Галицькому і Коломийському районах та у Франківську. У двох були проблеми з алкоголем, а один просто замкнувся в хаті, йому було 27 років», – продовжує пан Володимир.

Тому спеціаліст радить людям, які постійно контактують з атовцями, не мовчати. Можна повідомити про проблеми у спілки учасників АТО, лікарям чи відділам соцзахисту. А психологи чи побратими вже знайдуть, як і про що з ними поговорити.

За словами Веркальця, минулого року з державного бюджету не було коштів на психологічну реабілітацію учасників АТО. Вона здійснювалася тільки за гроші, які виділяла обласна рада. Зараз держава вже виділила 480 тис. гривень, їх вистачить, щоб приблизно 60 атовців пройшли психологічну реабілітацію.

Крім того, наприкінці минулого року змінився порядок проходження психологічної реабілітації. Якщо раніше приходили путівки і людей відправляли на відпочинок, де могло й не бути психолога, то зараз атовці самі обирають, куди їм їхати. В усіх закладах, з якими укладені договори, обов’язково мають бути ці фахівці.

На обласному рівні для психологічної реабілітації передбачено 500 тис. гривень. Їх розподілили між громадськими організаціями, які виграли конкурс. Переможцями стали благодійний фонд «Франківський опір», обласна спілка членів сімей загиблих, померлих та безвісти зниклих в зоні АТО, центр для учасників АТО та їхніх сімей «Бандерівський схрон» та організація «За покликом серця».

«Багато хто думає, що на психологічній реабілітації з атошниками вісім годин працюють психологи і читають лекції. Насправді це займає лише одну-дві години, а все решта –туристичні походи, арт-терапія, спорт, гончарство. Ми також просимо хлопців написати відгуки про психологів, щоб зрозуміти, чи комфортно їм з ними працювати», – підкреслює Володимир Веркалець.

 Не всі хочуть розголосу

Керівник центру психологічної допомоги учасникам АТО Наталія Чаплинська зауважує, що є офіційна статистика самогубств серед учасників АТО, а є неофіційна, яка в рази більша. Все тому, що не всі хочуть такого розголосу і видають їх за звичайні смерті.

Чаплинська відзначає, що психологічна реабілітація центру є однією з найкращих в Україні. Допомогу чи консультації отримали вже понад тисячу осіб. У центрі відкрита гаряча лінія, де працює психолог Люба, брат якої був в АТО. Якщо раніше туди надходило дуже багато дзвінків, то зараз – уже менше. Натомість атовці самі приводять у центр своїх побратимів.

Наталія Чаплинська радить, на що рідним та близьким ветеранів треба звертати увагу та як себе з ними вести. Насамперед, не лізти в душу та не питати, що їх турбує. Після повернення з зони бойових дій у людей часто порушений сон. Якщо це триває більше двох місяців, то пора бити на сполох.

Також потрібно пам’ятати, що з війни ветерани повертаються вже іншими. Стрес, недоспані ночі, тривога, страх, агресія – усе це призводить до такого результату. Не варто розпитувати атовців про те, що вони не хочуть розповідати. Наприклад, що робили на війні та чи вбивали.

«Велика любов, терпіння, розуміння, вміння робити паузи, бути поруч, розмовляти, спостерігати за ситуацією – ось що потрібно рідним ветерана. Коли ж вони зустрічають байдужість, нерозуміння, претензії, то, звісно, будуть тікати звідси туди. Часто хлопці кажуть, що не можуть дивитися, як люди тут радіють. Вони повернулися з території, де була війна, а тут – мир. Тому треба набиратися від людей цієї радості, бо життя триває», – пояснює психолог.

Також вона зауважує, що є група людей, які будуть воювати завжди. Вони знайшли себе, і це їхній спосіб життя. Однак є й такі, які на війні чи після повернення до мирного життя зловживають алкоголем і наркотиками. Саме це призводить до більшості проблем та суїцидів. У багатьох атовців є контузії та мікроконтузії, не сумісні з алкоголем. Пані Наталія зазначає, що якщо ветерани задумали щось з собою зробити, то все одно шукають допомоги і подають сигнали близьким. Головне розпізнати ці сигнали й відреагувати.

«У нас в області, порівняно з іншими, більш-менш спокійно з самогубствами. Є випадки, коли людей вдається врятувати, тобто суїцид незавершений. Після такого ветерани проходять серйозну психотерапію. Майже 90% самогубств є наслідком вживання алкоголю. Зараз вже є ветерани, які входять до організації анонімних алкоголіків, ведуть тверезий спосіб життя і приводять туди побратимів», – наголошує психолог.

Керівник центру психологічної допомоги учасникам АТО рекомендує всім просто усвідомити три простих речі: ветеран повернувся, він живий і повернувся саме до нас. Тому потрібно продовжувати жити своїм життям і залучати учасників бойових дій до чогось позитивного і нового.

Наталя ДЕРКЕВИЧ