Камаз

Володимир Дзундза загинув на війні ще чотири роки тому, але його родина досі бореться за відновлення справедливості. Більше немає Дружина добре пам’ятає той страшний день. Цілу неділю вона не могла додзвонитися до чоловіка – не було зв’язку. У понеділок зв’язок з’явився, але вона інтуїтивно знала, що Володі більше немає. Ліліана прийшла вранці на роботу й Докладніше >>

Небойова втрата

На Франківщині далеко не одна сім’я загиблого бійця так і не отримала ні відповідного офіційного статусу, ні одноразової грошової допомоги від держави. А все тому, що причиною смерті назвали самостріл. Декотрі родичі категорично не згідні з цим висновком і вже не один рік добиваються правди. Підкреслено «самогубство» «Я знаю, що він не вбивав себе, і Докладніше >>

Цезар

Побратими пророкували цьому юнаку блискавичне майбутнє бойового командира. Але боєць Іван Іванків з Богородчанщини встиг стати лише командиром танка. Хлопець відсвяткував своє 20-ліття і через два місяці загинув. Рідні і волонтери досі не вірять в офіційну причину його смерті. На надмогильному пам’ятнику фото дуже юного хлопчини, зовсім дитяче обличчя. «Тут йому 16 років, це фото Докладніше >>

Воїн з великим серцем

Простий чолов’яга з Рогатинщини планував просто доставляти все необхідне на фронт, а потрапив з автоматом у саму вирву війни. Свої пів століття святкував під вибухи, і одного дня серце більше не мало куди вмістити ту війну – збільшилося аж на всю грудну клітку. Він багато разів телефонував додому просто з поля бою – прощався: «Не Докладніше >>

Укроп спішив жити

Коли тіло коломийського бійця Олександра Мельника клали у землю, його маленький синочок Ян думав, що то похорон якогось чужого дядька. Через три дні малому таки розповіли: тато мусив піти на небо, щоб допомагати Богові боротися зі злом. Хлопчина ще довго не міг зрозуміти, чому на тому небі немає телефону, аби він міг бодай ще раз Докладніше >>

Смертельне перемир’я

Шостого вересня у зоні проведення ООС на Луганщині загинув український військовий – 50-річний Тарас Кубійович з Городенківщини. Смерть воїна – це завжди трагедія, але цей випадок сколихнув Прикарпаття. Атовець став першою офіційною жертвою ворожого обстрілу під час так званого «всеохопного перемир’я» Зеленського. Хочеш миру – готуйся до війни З опівночі 27 липня на Донбасі почав Докладніше >>

Боєць із двома іменами

Франківському воякові Віталію Амброзяку часто не щастило у житті – платився не раз за свою сліпу доброту. Воювати пішов таким хворим, що всі дивувалися, як це взагалі можливо. Його рідні, мабуть, уже ніколи не дізнаються, чому він помер. Запорізькі лікарі написали, що через хронічні хвороби, а мама, коли гладила по голові холодне тіло сина, намацала Докладніше >>

Той, що не боявся смерті

Лікар від Бога, який так і не став лікарем, але вилікував багатьох людей. Не лише пігулками, але й цілющою силою слова. На війні це витягнуло з того світу не одного бійця. Цілий рік сім’я чекала Мирослава Остап’юка, думали, що десь у госпіталі чи в полоні. А він рік пролежав у землі за сотні кілометрів від Докладніше >>

Степаничу, як ти помер?

Смерті цей чоловік не боявся, казав, що людина стріляє, але Бог кулі носить – якщо має жити, то житиме. Сім’я досі не знає, як саме він загинув на війні. Десь за місяць до трагедії дружині наснився моторошний сон: цвинтар, свіжа могила, хрест, блискуча плита, а поруч бузкові хризантеми. Цей сон жінка згадала аж на похороні Докладніше >>

Ярий 312

Все життя за ним ніби полювала смерть. Коли 30-річний франківський снайпер Ярослав Чемний їхав на фронт востаннє, то казав удома: «Це мій останній раз, обіцяю». Того страшного дня, якраз на Благовіщення, щось пішло не так. До завершення служби хлопцю залишався лише тиждень. Спершу сім’ї сказали, що загинув він від ворожої снайперської кулі, а через два Докладніше >>

Прощавай, Док!

Ніхто не думав, що він може більше не повернутися. Ніхто не думав, що він потрапить майже у самісіньку вирву війни. Франківський лікар Богдан Ризанич перед самою пенсією пішов воювати, кілька років добивався, аби взяли. А прослужив там лише три місяці. Більше не судилося. Подейкують, загинув, бо був надто справедливим. Найбільше сумує старша внучка, зараз їй Докладніше >>

Німець

Під час Революції Гідності його називали майданівським батьком. Просто є такі люди, як він – з великим серцем, і їхньої любові вистачає на всіх. Косівський боєць Василь Андріюк пишно відсвяткував свої пів століття, казав – хтозна скільки ще лишилося жити. Таки відчував щось: через рік його привезли додому у труні. «Дяді Васі завжди було 18 Докладніше >>

Друг Спікер

Один на двох бліндаж, пачка цигарок, шматок хліба, одна на двох міна – він поліг разом зі своїм побратимом. Франківський доброволець Андрій Витвицький із позивним Спікер поміняв священничу рясу на обладунки воїна. Став одним із засновників «Правого сектора», отримав медаль за оборону Авдіївки. Його дар надихати своїм словом і чудовим гумором порятував не одну душу Докладніше >>

Він був березуном

Цей хлопчина мав нелегке життя, і навіть після загибелі його шлях додому став випробуванням для рідних. Більше року тіло кіборга Миколи Самака пролежало у могилі під номером 872 у далекому Дніпрі. Ідентифікувати його особу вдалося аж після 12 експертиз ДНК. Недолюблений у дитинстві, Микола дуже мріяв колись побудувати хату з великими панорамними вікнами – аби Докладніше >>

Що б не сталось – він сміявся

Усі згадують його усмішку і велике серце. Франківський боєць Василь Джус ось-ось мав повернутися з війни додому. Мама вже не могла дочекатися, аби приготувати для єдиного сина його улюблений борщик. Дивний сон попереджав жінку про біду, шкода, що згадала вона про то аж на похороні своєї дитини. «Я живу, але я не живу, просто існую, Докладніше >>

Поспішав жити

Чистий душею і не зіпсований злобою. Прикарпатський боєць Андрій Добровольський поспішав жити: на війну пішов геть юним, рано одружився, готувався відкрити власний бізнес, мріяв про трьох діточок… Молода дружина так і не встигла розповісти, що ось-ось у них народиться дитинка – овдовіла. Мама бійця Ірина Добровольська не хоче давати інтерв’ю про сина. Їй дуже важко Докладніше >>

Богданчик

На боксерському рингу він сунув, як танк. І в житті так само – поспішав усюди встигнути. Нікому не сказавши ні слова, 19-річний калушанин Богдан Гаврилів пішов воювати у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Хлопчина говорив, що місце його на фронті, а не за партою. Значно старші і досвідченіші вояки на передовій кликали його Богданчиком, бо Докладніше >>

За ним тужили гуцульські трембіти

Мама називала його тільки Богданчиком. Вона часто казала, що повернеться із заробітків, коли її Богданчик приїде з армії додому. Так і сталося. Приїхав – у труні. Богдан Шлемкевич з Верховинщини був першим прикарпатським бійцем, який загинув у війні на Донбасі. Хлопчині лише виповнився 21 рік, ось-ось мав одружитися і, можливо, навіть продовжити навчання на священника. Докладніше >>

«Все буде пучком»

Щодня о восьмій вечора вони телефонували одне одному. А того страшного дня у слухавці ніхто не відповів. Коломийський снайпер Володимир Чепіль загинув у час так званого перемир’я. Тепер у сім’ї єдиним чоловіком залишився тільки 10-річний син Артур. Після трагедії його не раз дражнили в школі, жорстоко ріжучи словами: «А що ти мені зробиш? Твій тато помер!» Докладніше >>

Сєдой завжди сміявся

Незадовго до війни він примирився з Богом, а потім, вже воюючи на фронті, задумав відкрити у своєму місті церкву. Але спершу мав перемогти загарбника. У легендарний батальйон імені Джохара Дудаєва брали далеко не кожного. А бурштинського добровольця Вадима Савчака одразу взяли. Він виявився талановитим розвідником, під час розвідки й загинув. Біда сталася якраз на день народження сестри, вся родина саме святкувала її 40-річчя. Докладніше >>