Старі Кривотули пахнуть медом

  • Багато меду і патріотизму – це про село Старі Кривотули, що в Тисменицькій ОТГ. Люди тут давно згуртовані: колись зробили єдиний в області хор, обладнали великий меморіальний сквер, відремонтували церкву. А місцеві старожили знають, як шукати правильну стежку.

    Пощастило

    Не так давно про Старі Кривотули згадували завдяки місцевому священнику,  шкільному вчителю і пасічнику Олегу Богаку, який отримав 415 тисяч гривень на розвиток сімейної пасіки. Гроші дісталися у рамках проєкту підтримки малого та середнього бізнесу однієї з українських торгових мереж. 

    «Того дня ми з дружиною у франківському супермаркеті купували облицювальну плитку, – розповідає Олег Богак, – зареєстрували чек для участі в проєкті. Через деякий час мені зателефонували і повідомили, що я увійшов до фіналу й маю представити свій бізнес. Пасіка не була моїм бізнесом, просто хобі. З 20 учасників п’ятеро виграли. Офіційно я виграв 415 тисяч, але за мінусом податків взяв на руки 320 тисяч».

    За ці кошти чоловік придбав легкі поліуретанові вулики, спеціальні костюми, нові бджолородини, обладнання для пакування вуликів, димарі, механічну медогонку, яку переобладнали на електричну.

    А ще купив бджолоплатформу – спеціальний причіп, за допомогою якого можна вивозити одночасно 36 вуликів у місця, де багато рослин-медоносів. Бо ж у Старих Кривотулах медодайна база слабенька. Ціле літо вулики кочують. Раніше на таких виїздах вулики пильнував або охоронець, або сам Олег Богак – жив там у наметі. Тепер уже використовує електронних сторожів і фотопастки. Та й кожен вулик має свій GPS.

    Власну пасіку отець Олег заснував у 2015-му. Цією справою займалися ще його прадід і тато. Досі зберігся один батьків вулик, він хоч і непрактичний, важкий, але залишається реліквією. Тоді меду за сезон брали багато, бо в селі у кожному дворі була липа. Поступово їх повирізали, роблячи коло хати сучасний ландшафтний дизайн. Лишилося не більше трьох десятків. 

    Священник каже, що пасіка – це його віддушина: аромат меду, гул бджіл – словами це важко пояснити. Любив то з дитинства. А бойове хрещення пройшов у студентські роки: коли знімав рій, за раз його покусали пів сотні бджіл. Добре, що лікарня була поруч.

    Зараз у пасічника 60 бджолосімей. Каже, що зі своїми бджолами обходиться по-чесному. Все, що бджоли принесуть у магазинний корпус вулика, – то є його. А мед, який у гнізді, – їхнє. Бо ж багато пасічників забирають увесь мед, а бджолам дають цукровий сироп.

    вулик-реліквія

    Частину меду священник віддає на благодійність: допомагає сиротинцям і дарує атовцям. Взагалі цьому священнику не сидиться на місці. Разом з учнями постійно організовує кількаденні походи в гори. З ватрою і українськими піснями. Зараз готує документальний фільм про відомих упівців зі Старих Кривотул. А родом із цього села аж сотня вояків УПА.

    Колись були багатії

    Старим Кривотулам уже понад пів тисячі років. До середини 90-х це було дуже багате село: колгосп-мільйонер, ковбасний цех, пекарня, млин, два столярні цехи, пилорама, 70 КАМАЗів, повно тракторів… Потім усе добро порозпродували, а люди пізно зорієнтувалися – лишилися ні з чим.

    У селі дуже багато хрестів. Кожен має свою історію, але більшість споруджували як подяку за щось. Найвищий зробили на честь знищення кріпосного права – 32 метри.

    найвищий у селі хрест

    До речі, у сусідньому селі Красилівка на горі Циганка не так давно звели найбільший в Україні тризуб, увінчаний хрестом. Конструкцію з металевих труб встановили активісти з Красилівки і Старих Кривотул, котрі брали участь у Революції Гідності, були на Майдані під час розстрілів. Монумент спорудили в пам’ять про всіх, хто загинув за кращу долю України. Висота його – 9 метрів 15 сантиметрів, ширина – 4 метри.

  • символічна могила борцям за волю України

    У Старих Кривотулах є свій меморіальний комплекс. Причому досить великий – не в кожному селі є такий. У 1992-му тут звели символічну могилу «Борцям за волю України». Височезна. Навколо огорожа з нержавійки, досі ціла і неушкоджена – в селі кажуть, таке рідко буває, аби не розікрали.

    старший церковний брат храму

    Все гуртом

    Зараз тут готуються до храмового свята, що припадає на День архистратига Михаїла. Всім селом. Кажуть, місцеві ніколи не шкодують грошей на церкву. За останні два роки в храмі зробили ремонт – за пожертви. Всі рішення приймають гуртом.

    Перша згадка про дерев’яну святиню датується 1772 роком. За розмірами вона була досить малою, але вирізнялася надзвичайно красивим іконостасом. Через 120 років почалася розбудова нової дерев’яної церкви. Навколо старої. Храм був більшим і вищим, зводився без жодного цвяха. Перше богослужіння відбулося у 1923 році, в День святого архистратига Михаїла.

    Поряд із храмом є невелика дзвіниця. Під час фашистської окупації святиню пограбували: зникло багато архівних документів, золотих чаш, хрестів, знищили цінні ікони та розписи. Рятуючи дзвони, односельчани закопали їх, а де – невідомо по сьогодні. Нові дзвони церкві подарували після Другої світової війни.

    Пам’ятник Т.Г.Шевченку

    Довбня

    У Старих Кривотулах по-особливому люблять пісню. У 60-х роках село було відоме на весь регіон своїм хором «Луг». У ті часи він був чи не єдиний в області, хоч Ямниця теж мала подібний хор, але трохи менший.

    То були роки, коли про художню самодіяльність лиш мріяли. Чому так? Бо ніхто не наважувався брати на себе відповідальність піднімати дух громади: часи були страшні, за одне слово можна було з манатками почимчикувати бозна-куди, звідки, може, й не вернутися.

    Але Іван Петрович Харевич не побоявся того. Став першим завідувачем сільського клубу. Каже, хотів, аби люди мали чим жити, відволікалися від тяжких буднів. Тим паче люди дуже зголодніли за національною культурою. Коли в село підпільно привозили якесь патріотичне кіно, то було велике свято. Народ дуже хотів волі.

    Іван Харевич

    «У нас був такий партійний секретар Павло Павлович, – згадує пан Харевич. – Того дня ми рихтували виставу «Сватання на Гончарівці». Зробили сцену, декорації, все розмалювали в різні кольори… Він прийшов, дивився-дивився, а тоді поскаржився в райком, начебто я вивішую синьо-жовті прапори. Арештували мене. Привезли в Отинію у райком. А там уже чекали всі начальники: міліції, КДБ… Стали розбиратися. Зрештою вирішили поїхати в Старі Кривотули глянути, що ж там насправді відбувається в будинку культури. Вся та банда попхалася в село. Мене охороняли, як якогось злочинця. Зайшли до клубу. А в мене там порядок, чистота, підлоги помиті, ніде в клубах лавок не було, а в нас були. Показав їм, що й до чого, розказав, як працюємо. Голова райкому весь час мовчав, а тоді відрубав: «Я все побачив. Павла Павловича звільнити за наклеп. А Харевичу дати 50 рублів – з самого ранку арештували, чоловік не мав навіть коли поїсти». На ті гроші тоді можна було не те, що поїсти, а й жити з місяць».

    У 1975 році з ініціативи Івана Петровича створили ансамбль пісні і танцю «Барви Прикарпаття», якому вже через два роки присвоїли почесне звання – самодіяльний народний ансамбль пісні і танцю. У 80-х та 90-х роках колектив презентував своє мистецтво у Києві, Новгороді, польських містах Гдині і Зеленій Гурі.

    Зараз Іванові Харевичу 91 рік, він найстарший у селі. Досі очолює товариство активістів «Меморіал», що опікується збереженням історичної пам’яті. Цей чолов’яга має що розповісти. Ще юнаком був у підпіллі УПА, мав псевдо Довбня – бо був дуже кремезний: і статурою, і характером. Все життя на керівних посадах – люди йому вірили.

    «Справедливість, чесність – це головне в житті, – каже старожил. – Якщо ти знаєш, що йдеш правильною стежкою, то нічого не бійся. Як знати, що стежка правильна? Люди за тобою підуть». 

    Наталя МОСТОВА

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!