У ХХІ століття Україна увійшла незалежною державою, яка стала на шлях демократичного розвитку. Але сьогодні слова «торгівля людьми» стосуються й українських громадянок, адже Україна є однією з країн постачальниць на ринку торгівлі жінками.

Мотиви виїзду жінок закордон різні: пошуки роботи, бажання матеріально забезпечити свою сім’ю, бажання фахової самореалізації, прагнення отримати престижну освіту, бажання «побачити світ», втілити мрії про «гарне життя за кордоном», вдало вийти заміж та інше.

Жінки України відчувають нерівноправність як на роботі, так і в сім’ї. Зрештою, становище жінок в Україні на ринку праці має  дискримінацію у сфері зайнятості:

• у дівчат і жінок обмежений доступ до конкурентних та високооплачуваних професій;
• серед безробітних більшість складають жінки та дівчата.

Так, за даними Державної служби зайнятості України у 2020 році серед загальної кількості безробітних, жінки становили 256 тисяч осіб, що у відсотковому співвідношенні дорівнювало 59%. Що стосується освіти, то 52% зареєстрованих безробітних мали вищу освіту.

Виїзду жінок закордон великою мірою сприяють широко розповсюджені серед населення суспільні міфи. Особливо небезпечні гендерні стереотипи, які трафікери використовують, аби переконувати дівчат та жінок, що за кордоном їх чекає краща доля.

Одним із небезпечних гендерних стереотипів є суспільне переконання, що найважливіше для дівчини – це вдало вийти заміж. І це «вдало» часто асоціюється – «за багатого». Не маючи інших можливостей для самореалізації в суспільстві, шлюб, особливо шлюб з іноземцем, стає найшвидшим та найкращим способом забезпечити своє майбутнє життя для багатьох українських жінок.

У багатьох випадках, виходячи заміж за іноземця, жінка потрапляє у повну залежність від чоловіка. Часто такі шлюби супроводжуються насильством, обмеженням прав і свобод жінок, їх примусово використовують для сексуальних забаганок чоловіка або ж сам чоловік виступає сутенером і змушує свою жінку стати повією, її використовують як машину для народження дитини після чого розлучаються, висилають додому чи продають.

Інший варіант – жінка потрапляє заміж не в обіцяну багату країну, а її обманом завозять у важкодоступні місця, де немає цивілізації й побутових умов, де жінка швидко вмирає через тяжку працю.

Засоби масової інформації, кінофільми, книги нав’язують інші різноманітні небезпечні міфи молодим жінкам. Скажімо: «Проституткою заробляти гроші за кордоном зовсім не страшно. Там у неї є шанс влаштуватися на роботу, вдало вийти заміж».

Насправді шлях у проституцію – це крок у безодню. Маючи надію лише певний час попрацювати проституткою за кордоном, жінка вважає, що може себе захистити. Однак, заробітки для самої жінки можуть виявитися мізерними, а насильство й безвихідь – цілком реальними. Додому ці жінки повертаються такими ж бідними, але до того ще й хворими, психічно та фізично зломленими, втративши своє здоров’я та молодість.

Окрім гендерних стереотипів, серед жінок і чоловіків в Україні існує ще одне небезпечне переконання: «нелегальна робота – це нормально». В нашій країні людей привчили, що закон можна легко порушувати й обходити. Розуміючи, що у розвинутих в економічному плані й тому більш привабливих країнах знайти легальну роботу практично неможливо, жінки погоджуються на нелегальну. Не надто привчені знати і поважати закони своєї держави, українські громадянки не мають будь-якого уявлення про законодавство тієї країни, куди їдуть у пошуках роботи. 

Оскільки в Україні людям зарплату платять невчасно, то й за кордоном вони погоджуються працювати безкоштовно, за звичкою довіряючи – колись та заплатять. Цим і користуються трафікери, затягуючи наших громадян до трудового рабства.

І нарешті, глибоке переконання українців: «Гірше не буде». Люди з нашої країни їдуть за кордон, бо бажають змінити своє життя, яке їх не влаштовувало. Головним їхнім девізом є: «Гірше бути не може», однак ні – може! Із недружньої ситуації вони потрапляють у ворожу! Це стосується й чоловіків і жінок, але жінки, крім того, потрапляють у страшне провалля секс-бізнесу.

Продані жінки використовуються злочинними організаціями не тільки для сексуальної та трудової експлуатації, але й для виконання інших функцій злочинного напрямку. Скажімо, виконання функцій «навідниць» для груп злодіїв чи грабіжників, скоєння злочинів проти своїх клієнтів, транспортування, розповсюдження наркотиків та ін. Все це призводить до ризику для жінки стати учасницею бандитського угрупування, бути засудженою.                         

Потрібно спростовувати всі небезпечні суспільні міфи, що стосуються виїзду і роботи за кордоном. Це допоможе значно зменшити торгівлю жінками з України.

Ставши жертвою торгівлі людьми, перебуваючи закордоном, найкращим рішенням буде звернення до правоохоронних органів тієї країни, в якій перебуваєте, або до консульських установ себто до посольства України.

У Івано-Франківській області за допомогою можна звернутися до Департаменту соціальної політики обласної державної адміністрації (вул. Л.Курбаса, 2, тел. 0342 75-24-67) або управлінь соціального захисту районних державних адміністрацій відповідно до територіальної приналежності, БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ» (вул. Крихівецька, 102, тел. 066 350 31 53, 097 791 14 84).

У Івано-Франківську рекомендуємо звертатися до Департаменту молодіжної політики та спорту Івано-Франківської міської ради, як відповідального суб’єкта за реалізацію державної політики з питань протидії торгівлі людьми (вул. Грушевського, 21, тел. 0342 53-40-79).

Публікація є можливою за підтримки Канадського фонду місцевих ініціатив (Canada fund for Local Initiatives) в рамках реалізації Департаментом молодіжної політики та спорту Івано-Франківської міської ради проєкту «Інформаційна кампанія «Протидія торгівлі жінками та дівчатами» (Informational campaign «Combating trafficking in women and girls»). #CanadaFundUA