Є дуже багато книжок, на основі яких зняті фільми. І завжди більшість глядачів та читачів стверджують, що «книжка краща». Але для того, щоб сповна оцінити оповідання, треба обов’язково прочитати книгу, а потім переглянути її екранізовану версію. Так і тут. Вважаю, що і книга, і фільм – абсолютно різні продукти. Книга – глибинний аналіз і не тягне на комедію, а от фільм знятий в жартівливому дусі. Докладніше >>

Все кіношне товариство звикло: якщо фільм про фанатів, то обов’язково про англійців. Так, ми знаємо «Фабрику футболу», «Касс» та «Хулігани зеленої вулиці» – про суворих фанатів з Туманного Альбіону, яких поважає весь світ. Великобританія – батьківщина футболу, а також це батьківщина футбольних вболівальників. Докладніше >>

У головній ролі – актриса миколаївського театру Катерина Рак (це був її єдиний фільм у кар’єрі) та Пауль Хоффман. Загалом, всі ролі зіграли непрофесійні виконавці – в цьому основна фішка цього режисера. Фільм має подвійну сюжетну лінію. Перша – про українську медсестру Ольгу, яка не від доброго життя їде за кордон в пошуках кращого. Головна героїня зі сходу України. Вона змушена залишити дитину та поїхати в Австрію. Докладніше >>

Польща, початок 1990-х років. У невеличкому містечку на кордоні з Німеччиною живуть Зига (Якуб Гершал) та декілька його друзів. Вони мріють швидко стати багатими, але починають з малого. За рекомендацією тітки Галини (Катажина Фігура) хлопці займаються так званими «юмом» — крадуть цінні товари з німецьких магазинів та невеликими контрабандними партіями перевозять їх через кордон, на територію Польщі. З кожним днем компанія завойовує все більший авторитет та повагу серед своїх однолітків. Докладніше >>

У перших рядках відразу ж зазначу, що не буду починати рецензію розповіддю про те, що Паоло Соррентіно – сучасний кінокласик та головна надія італійського кіно, великий шанувальник Фелліні, Антоніоні і Берлусконі. І що один його фільм отримав “Оскара”, інший фільм змусив глядачів плакати над тими, хто сміявся, а в своїх фільмах він досліджує зникаючу красу помпезного декадентства метафоричного нерву. Так що відразу до справи. Докладніше >>

Чи хто-небудь скаже після перегляду «Сили волі», що це великий фільм? Свої найвищі рекорди режисер Стівен Хопкінс встановив на телебаченні («24 години», «Обитель брехні», «Каліфорнійський»), а коли доходить до повнометражного формату, цей спринтер губиться – на його рахунку ніякі «Жнива», «Загублені в космосі» і «Підривники». Докладніше >>

У Меггі, 50-річної вдови, яка скромно живе у передмісті Лондона, серйозна проблема: треба терміново дістати гроші, щоб відвезти на операцію в Австралію важкохворого онука. Його батьки опустили руки, але не Меггі. Блукаючи по Сохо у пошуках роботи, вона від розпачу заходить в стрип-бар під назвою «Sex World», куди запрошують hostess за добрі гроші. Меггі думає, що їй доведеться прибирати і подавати чай. Докладніше >>

У Меггі, 50-річної вдови, яка скромно живе у передмісті Лондона, серйозна проблема: треба терміново дістати гроші, щоб відвезти на операцію в Австралію важкохворого онука. Його батьки опустили руки, але не Меггі. Блукаючи по Сохо у пошуках роботи, вона від розпачу заходить в стрип-бар під назвою «Sex World», куди запрошують hostess за добрі гроші. Меггі думає, що їй доведеться прибирати і подавати чай. Докладніше >>

Режисер: Зал Батманглидж Зізнаюся, на це кіно я натрапив майже випадково. Відразу хочу сказати, що «Звук мого голосу» – дуже незвичайний фільм. Саме час навіть назвати його експериментальним. Спочатку він відгримів на фестивалях, а в кінотеатрах був показаний компанією «Fox Searchlight», яка якраз і спеціалізується на всілякому неформаті. Загалом, передісторію я вам повідав, тепер розглянемо Докладніше >>

У вампірів є щось привабливе, правда? Інакше про них не знімали б стільки фільмів. Мрія про вічне життя і романтика нічних вулиць хвилюють людські уми вже більше ста років, змушуючи режисерів знову і знову звертатися до теми нічних мисливців за чужою кров’ю. І до біса їх сувору дієту, алергію на сонце та інші рядки дрібним шрифтом в контракті про безсмертя – людям, як і раніше, подобається дивитися такі фільми. Докладніше >>

Вибравшись із серіального рабства за допомогою дівчачої версії «Похмілля у Вегасі» і прихопивши з собою Мелісу МакКарті, на всі руки майстер Пол Фейг продовжує демонструвати свою впевненість, мовляв, я, хлопці, знаю, як знімати комедії про дівчаток, і збираюся займатися цим надалі. І новий фільм Фейга цікавий, перш за все, не сам по собі, а саме у світлі подальших планів автора Докладніше >>

Спостереження за тим, як багаті люди насолоджуються своїми привілеями, – це одне з тих задоволень, які дарує нам кіно. Іноді забезпечені герої страждають і переживають, але робиться це в атмосфері «п’яти зірок», люксу і бездоганного сервісу. «Великий сплеск» (назва запозичена у картини Девіда Хокні 1967 року) – це захопливий еротичний танець, який розгортається на середземноморському острові Пантеллерія. Докладніше >>

Режисер: Джордж Міллер Перший же трейлер фільму вводив глядача в шок: під бадьору музичку нам не тільки цитували оригінальну трилогію, не лише хвалилися комп’ютерною піщаною бурею та демонстрували різні чудеса еквілібристики на багатотонних іржавих коритах, але, в першу чергу, нарешті показали саме дно безумства, поруч з яким поведінка байкерів з першого фільму здається легким божевіллям, Докладніше >>

Будь-який відомий режисер згодом починає формувати у своїй аудиторії певні очікування. Фільми Снайдера завжди красиві, у них прекрасний екшн. Фільми Нолана незмінно оригінальні, в них дуже закручений сюжет. Фінчер знімає серйозні, похмурі історії з орієнтацією на психологізм, а Тарантіно спеціалізується на кривавих, вигадливих картинах з великою кількістю діалогів. Які ж очікування сформував за свою довгу кар’єру прославлений режисер Террі Гілліам? Докладніше >>

Давненько мені не траплялося настільки схибленого артхаусу… Причому я навіть не знаю, чи варто віднести цю схибленість до переваг картини, чи до її недоліків. «Висотка» – кіно до безмежності дивне, нерівне, майже неможливе для перегляду, невідомо на кого розраховане, але при цьому не безталанне. Чимось невловимим воно нагадує пізню творчість Девіда Кроненберга, і зокрема відверто шизанутий «Космополіс». Докладніше >>

Освенцим, 1944 рік. Єврей Саул Ауслендер – член зондеркоманди, особливої ​​бригади в’язнів, яка супроводжує інших ув’язнених у газові камери і спалює їх трупи. Після чергової зачистки він виявляє хлопчика, який був схожий на його сина. Саул вирішує викрасти і поховати тіло. Для цього йому потрібно знайти рабина для виголошення над загиблим молитви – кадіша. Вихід Саула за межі свого барака може накликати підозри на його співкамерників Докладніше >>

ього року досвідчений італійський режисер Джузеппе Торнаторе («Новий кінотеатр «Парадізо», «Проста формальність»,«Малена») випустив «Двоє у всесвіті» – сентиментальну драму з містичним відтінком, пронизану (в буквальному сенсі слова) зоряним світлом. Основна увага прикута до акторського дуету – Джеремі Айронса, який на автоматі повторює звичну роль сумного інтелектуала (такого собі Гумберта Гумберта, але без збочених звичок) Докладніше >>

Що робити, якщо ти горе-кілер і провалив своє перше завдання? Причому не просто провалив, а вбив невинного, забезпечивши собі невичерпні аргументи на користь якнайшвидшого суїциду. А якщо ти хороший друг, майже батько, невдахи-побратима по зброї? Ти старший, досвідчений, відповідаєш за хлопця, але в той же час зобов’язаний виконувати свою роботу, жорстоку, ту, в якій не можна керуватися симпатіями, емоціями та іншими позивами серця. Докладніше >>

Творчість братів Коенів відрізняється жанровою та стилістичною різноманітністю, але є у них і улюблений сюжетний хід, що кочує з фільму в фільм, — невдалий злочин, в якому все йде шкереберть. Цей троп присутній і в “Хай живе Цезар!”. Хоча фільм, звичайно, зовсім не про це, а… Але стривайте-но, давайте розберемося. Докладніше >>

Всі, хто знають режисера «Хардкору» Іллю Найшуллера, в курсі, що він людина уперта. За часів панування лицемірства і ханжества це не найкраща риса, як і зайва серйозність, з якою автор може до себе ставитися. За ті три роки, які його дебютна картина перебувала в провадженні, пейзаж російського кіно перетворився в завалений сміттям пустир, куди якраз і вкочується на всіх парах «Хардкор» – російсько-американське кіно для геймерів Докладніше >>