Товче собою заради культури, або Чому всіх гостей везуть до Загір’я

  • Коли до сільського клубу в Загір’ї, що в Більшівцівській громаді, з перевіркою приїжджала обласна комісія, то сказала, що такого порядку, наснаги і активності ще ніде не бачила. Якщо в громаді є гості, то їх везуть саме до цього клубу. А все тому, що керує клубом фанатка своєї справи. Днює на роботі, сама все вигадує, а костюми і реквізит для виступів або сама шиє, або купує за власний кошт.

    Бо не може інакше

    «Чого тут тільки нема! Повно всякої всячини! – показує підсобку сільського клубу староста Загір’я. – Очі розбігаються. Костюмів море: і на дорослого, і на малого. А онде вінки, кульки, капелюхи, іграшки, маски, перуки, всілякі композиції… Майже, як у справжнісінькому театрі. Все це вона або сама змайструвала, або купила за власний кошт».

    Господиня тут – 48-річна Надія Макар, керує клубом уже 14 років. Люди кажуть, фанатка своєї справи, а дехто дивується – невже не має чим більше зайнятися, що так товче собою?

    Жінка так вболіває за культурне життя в селі, що мало не днює і ночує на роботі. Всі секонд-хенди у Франківську знає – постійно їздить вишукувати якісь цікаві речі, котрі можна потім використати як реквізит чи костюми для святкувань.

    Купує за свої гроші. Нащо? Каже, не може інакше, тоді би клуб узагалі стих. Хоча могла би просто відсиджувати дні і в кінці місяця брати зарплату.

    «Зарплата у мене мінімальна. Але що вдіяти? На клуб грошей не виділяють вже давно, – пояснює пані Надія. – Якось сільська рада дала десять тисяч – я пошила плахти і камізельки. А хочеться ж, щоб культурне життя вирувало, та й людям веселіше, діти і молодь постійно чекають якоїсь забави. А я просто люблю то робити, я живу тим. Господарки великої не маю, лиш городи. Як не встигаю, то по ночах шию-ліплю-вирізаю».

    У неї так багато різних костюмів, що люди й з інших сіл позичають. Всі знають – у клубі в Загір’ї можна знайти, що душа забажає. 

    Крім того, всі костюми пані Надія і пере у себе вдома, і прасує. Бо чужий не завжди цінує ті речі, можуть недогледіти і, наприклад, попалити праскою.

    Діти в селі її обожнюють. Влітку ті, хто живе у місті, чимшвидше мчать у Загір’я – бо там театр, виступи, сцена. Бо там пані Надія знову щось цікаве придумала.

    «Діти не мають де подітися у селі, – каже керівниця. – Тут нема гуртків, як у місті. А вони ж киплять енергією, хочуть усе пробувати».

    Стала і робить

    Надія Макар пів життя взагалі не мала ніякого стосунку до сфери культури. Лиш співала в ансамблі при клубі і вдома вічно щось креативила, своїм дітям до школи вигадувала різні виставки.

    Надія Макар

    Жінка закінчила торговельний коледж, багато років працювала продавцем у магазині. А потім почула про вакансію завклубу. І всередині щось аж тьохнуло.

  • Наважилася подати свою кандидатуру. Почула в собі силу то зробити. Пройшла, хоча претендентів було немало.

    Декотрі спершу говорили, мовляв, влаштувалася, аби мати державне місце і брати зарплату на дурняк. І поки люди пліткували, пані Надія гарувала. З першого дня. Стала і робить.

    Сторінка клубу у Фейсбуці майорить світлинами з сільських виставок, концертів, конкурсів, театральних постановок… Щороку коло двох десятків заходів. Усе придумує завклубу.

    Ідеї закінчаться?

    Пані Надія каже, що ніколи не повторює ідеї, всі святкування і заходи мають свою концепцію і оригінальний сценарій. Буквально недавно провели осінню виставку в клубі. Завідувачка напакувала вдома цілу сумку овочів та фруктів і ровером притягла до клубу. Потім разом із дітлахами те все розмальовували. Аж шість столів заповнили.

    Перед тим мали помпезний День села. Влаштували свято «Танець як стиль життя». Протягом кількох годин презентували постановки з різними танцювальними напрямками: народні, бальні, спортивні, циганські, східні. Був номер, де хлопці танцювали з гармошками. Не справжніми, бо на них би не вистачило і кількох зарплат завклубу. Вона змайструвала їх з паперу.

    А ще у селі досі згадують виступ, де діти мали роль вареників, які вистрибували з величезної каструлі і танцювали під пісню Поплавського «Варенички мої». Костюми вареників пошила пані Надія, а гігантську каструлю з бляхи змайстрував її чоловік.

    Всі танцювальні номери керівниця клубу теж вигадує сама. Спершу підглядає в інтернеті, а потім навчає свої колективи.

    «Іноді побоююся, що ідеї закінчаться, – сміється пані Надія. – Я вже почала голову сушити, що маю придумати на День села наступного року». 

    На кожному сільському святі завжди співає і декламує вірші місцевий 89-річний старожил Михайло Озьмінський. Найбільше любить патріотичну тему. У юності багато допомагав партизанам, за життя всякого надивився, може розповісти повно цікавезних історій.

    «Людина нащо жиє? – замислено каже дід Михайло. – Аби щось збудувати, сотворити. Боронь боже, нищити. Треба слід лишити по собі. Добрий слід».

    Наталя МОСТОВА

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!