Вже не перший раз чую про необхідність видавати квитки у громадському транспорті, перевіряти їх наявність у пасажирів, штрафувати і т. д. Волію всіх охочих бігти великими кроками трохи осадити і спробувати замислитись, навіщо чиниться та чи інша дія.

Передусім давайте торкнемося гордості деякого прошарку франківців, який волає: «Ми примусили перевізників видавати квитки!» У мене питання: «А навіщо?» Поки що я, крім сміття на зупинках та можливості отримати «щасливий квиток», іншої користі не побачив. Ну, от чесно собі зізнайтеся: нащо вам той шматочок паперу? Водій і так знає, хто заплатив, а хто ні. А якщо він сам не зацікавлений давати ці квитки – то це його проблема. Пасажир, наприклад, каже, що вже сплачував, а якщо хочеш довести, що він не сплатив, мусиш видавати квитки всім пасажирам.

Ну, менше з тим, з якого боку не глянути – у квитках в «пижиках» зацікавлений перевізник, а не пасажир. Жодної користі для пасажира я так і не побачив. Та й взагалі, поїздивши країною, можу сказати, що ця фішка – видавати квитки у приватних «пижиках» – ніде не прижилась.  Правда, зовсім інша справа у муніципальному транспорті. Ось там потрібні і квитки і – головне – можливість їх придбати спокійно або на кожній зупинці (з подальшим компостуванням у салоні), або у кондуктора (без подальшого компостування). Тому що ломитися через весь салон за одним квитком з дитиною напереваги або передавати 50 гривень через циган, які окупували передню площадку, – сумнівне задоволення. А от коли буде можливість придбати вільно квиток, можна й справді вимагати щось від панів пасажирів та запроваджувати контролерів на лінії. Втім, поки що КП «Електроавтотранс» та міське керівництво нічого не зробило, щоб людям було зручно їздити муніципальним транспортом. А отже, не мають права наразі чогось вимагати від них.

І не сприйміть за якусь крамолу, але муніципальний транспорт у Франківську працює вкрай погано як для доволі великого міста. Не хочу порівнювати з гігантами, за українськими мірками, Одесою, Донецьком, Харковом, Львовом, Києвом, але навіть у невеличких містечках продають проїзні квитки на міський транспорт. Для студентів – свої, для громадян – свої, для учнів – свої, а для підприємств – свої (якщо робота працівників пов’язана з пересуванням містом). Це можливість збирати виручку одноразово, а не протягом місяця, можливість планувати роботи виходячи з виручки заздалегідь, розвантажити пункти продажу квитків і головне – перетягти на себе частку пасажиропотоку від перевізників «пижиками».

Я не економіст і не маркетолог, але це настільки на поверхні лежить, що складається враження, що влада це робить навмисно. Щоб, не дай Боже, не постраждали наші перевізники. Це не звинувачення, я далекий від цього. Проте дивлячись на ситуацію, що склалася, хочеться дати «копняка» відповідальним особам, щоб вони заворушилися і я міг їм офіційно заплатити за те, щоб мої працівники їздили міським транспортом, а не ходили пішки. І від цього виграють всі: і я, і працівники, і транспортна компанія. М’ячик на вашій половині поля, пани керівники, і все у ваших руках.