Дмитро Коцюбайло загинув 7 березня у бою під Бахмутом.
Про це йдеться на сторінці Бурштинської міської ради.
Сьогодні, 23 травня, на фасаді Бурштинського ліцею №3, де два роки навчався легендарний комбат «Да Вінчі», відкрили пам’ятну дошку Герою.
Вшановуючи пам’ять захисника, міський голова Василь Андрієшин зазначив, що його життєвий шлях увійде в підручники історії як приклад мужнього героїзму, приклад жертовної самовіддачі задля чогось більшого, задля рідної України.
«Ми пишаємося, що Дмитро Коцюбайло є вихідцем із нашої громади, що він починав шкільні роки саме тут, і що ми можемо згадувати його і рівнятися на нього. Ми дякуємо йому за його життя, за його подвиг» – підсумував Василь Михайлович.
Зі словами вдячності до родини загиблого звернулася також перша вчителька Дмитра Ольга Кобель та депутат обласної ради Андрій Іваськів.
Дмитро Коцюбайло народився у 1995 році в Івано-Франківській області, був активним учасником Революції Гідності. Пішов на фронт у 2014 році добровольцем, коли йому було 18 років.
Він був командиром взводу, а з 2015 року – роти добровольців. У 2014 році отримав важке поранення в Пісках Донецької области, після одужання повернувся на фронт.
Пізніше його підрозділ перемістився на Криворізький напрямок, потім на Харківщину і після цього на Луганщину і Донеччину. Він брав активну участь у деокупації Харківської області.
Ню – чи не найдавніший мистецький жанр. До оголеної натури зверталися митці в усі часи та епохи, трансформуючи теми і сюжети, намагаючись вийти поза межі тілесного, щоб у ню було не лише ню, а щось глибше. На оголеному тілі гарно світиться світло, на оголене тіло гарно лягають сутінкові тіні, мовою тіла можна розказати і сказати
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи