Дмитро Коцюбайло загинув 7 березня у бою під Бахмутом.
Про це йдеться на сторінці Бурштинської міської ради.
Сьогодні, 23 травня, на фасаді Бурштинського ліцею №3, де два роки навчався легендарний комбат «Да Вінчі», відкрили пам’ятну дошку Герою.
Вшановуючи пам’ять захисника, міський голова Василь Андрієшин зазначив, що його життєвий шлях увійде в підручники історії як приклад мужнього героїзму, приклад жертовної самовіддачі задля чогось більшого, задля рідної України.
«Ми пишаємося, що Дмитро Коцюбайло є вихідцем із нашої громади, що він починав шкільні роки саме тут, і що ми можемо згадувати його і рівнятися на нього. Ми дякуємо йому за його життя, за його подвиг» - підсумував Василь Михайлович.
Зі словами вдячності до родини загиблого звернулася також перша вчителька Дмитра Ольга Кобель та депутат обласної ради Андрій Іваськів.
Дмитро Коцюбайло народився у 1995 році в Івано-Франківській області, був активним учасником Революції Гідності. Пішов на фронт у 2014 році добровольцем, коли йому було 18 років.
Він був командиром взводу, а з 2015 року – роти добровольців. У 2014 році отримав важке поранення в Пісках Донецької области, після одужання повернувся на фронт.
Пізніше його підрозділ перемістився на Криворізький напрямок, потім на Харківщину і після цього на Луганщину і Донеччину. Він брав активну участь у деокупації Харківської області.
«Хоч у гріб зійшов Ти, Безсмертний, та адову зруйнував ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, і Твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресіння». Саме цей великодній кондак пригадався мені, коли з
Глибина… Мабуть, це перше слово, з яким асоціюється виставка, присвячена 65-річчю від дня народження Володимира Луканя, художника, мистецтвознавця, вчителя, що відкрилася у виставковій залі Карпатського національного університету імені Василя Стефаника на
Я зараз багато чую про безособовий парламент. Про те, що всі проблеми в тому, що люди без розбору віддали голоси конкретній людині й не розбиралися у списках. І настільки це часто звучить, що хочеться виговоритися. Бо справа не лише у безособовості (це бу
Історія виставки Олега Чуйка «Перехід» для мене почалася на іншому переході – тому, який треба було перейти, щоб потрапити до виставкової зали Спілки художників. Поки я стояла і чекала на своє світло, подумалося, що ось ця зебра на дорозі теж своєрідний п