Дмитро Коцюбайло загинув 7 березня у бою під Бахмутом.
Про це йдеться на сторінці Бурштинської міської ради.
Сьогодні, 23 травня, на фасаді Бурштинського ліцею №3, де два роки навчався легендарний комбат «Да Вінчі», відкрили пам’ятну дошку Герою.
Вшановуючи пам’ять захисника, міський голова Василь Андрієшин зазначив, що його життєвий шлях увійде в підручники історії як приклад мужнього героїзму, приклад жертовної самовіддачі задля чогось більшого, задля рідної України.
«Ми пишаємося, що Дмитро Коцюбайло є вихідцем із нашої громади, що він починав шкільні роки саме тут, і що ми можемо згадувати його і рівнятися на нього. Ми дякуємо йому за його життя, за його подвиг» – підсумував Василь Михайлович.
Зі словами вдячності до родини загиблого звернулася також перша вчителька Дмитра Ольга Кобель та депутат обласної ради Андрій Іваськів.
Дмитро Коцюбайло народився у 1995 році в Івано-Франківській області, був активним учасником Революції Гідності. Пішов на фронт у 2014 році добровольцем, коли йому було 18 років.
Він був командиром взводу, а з 2015 року – роти добровольців. У 2014 році отримав важке поранення в Пісках Донецької области, після одужання повернувся на фронт.
Пізніше його підрозділ перемістився на Криворізький напрямок, потім на Харківщину і після цього на Луганщину і Донеччину. Він брав активну участь у деокупації Харківської області.
Василь Красьоха про себе сказав так: «Людина і земля, продовження життя від кореня – складова частина моєї творчості. (…) Окремі картини – земля і поле». Мабуть, краще і не скажеш, бо коли підходиш до його картин, що експонуються в Музеї мистецтв Прикарпаття, впритул, то бачиш перед собою землю, з усіма її досконалими нерівностями та
З початком великої війни я відмовилася від всього, що хоч якось могло підтримати моє психічне здоров’я. Через почуття провини, що гинуть люди та руйнуються міста. Через те, що мій Вова пішов у військо. Я заборонила собі сміятися, відпочивати, радіти дрібницям. В мене було відчуття, що разом з ним з дому пішла частина мене. Життя помітно
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного