Загинув Андрій Павлюк 8 серпня 2022 року неподалік населеного пункту Зайцеве під час мінометного обстрілу.
В Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку загиблому військовому Андрію Павлюку. Про це на своїй сторінці інформує міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків.
Пам’ятний знак розташований на будинку, де проживав захисник – на Довженка, 8. Тут зібралися рідні, близькі, сусіди та побратими. Кожен згадує командира відділення взводу легендарної десятки Андрія Павлюка як сміливого та справедливого захисника.
«Це весела, мудра людина. Наставник для молоді. Він завжди, де хто молодий зробить помилки, він завжди наведе на шлях істинний. Він гарним був командиром взводу вогневої підтримки, це дуже відповідальна посада. Завжди виконував дуже гарно свої обов’язки, тобто до роботи відносився дуже серйозно. Все було в хорошому вигляді», – каже побратим полеглого Героя Андрія Павлюка Дмитро Вітохін.
52-річний Андрій Павлюк став на захист Батьківщини ще в часи проведення АТО. Тому, коли ворог відкрито розпочав окупацію України, знову пішов до війська. Звільняв з побратимами села Житомирщини та Чернігівщини, згодом воював у Бахмуті, де дістав уламкове поранення.
«Тато мені завжди обіцяв: «Доця, все буде добре. Там молоді хлопці, я їм потрібен». – Він на них дивився як на своїх синів. Він був батьком найкращим у світі. Чесний, добрий, такий, що тримав дисципліну, такий, що підтримував, коли потрібно. Таким, що я горджуся, що я його дочка»,– розповідає донька загиблого Героя Андрія Павлюка Христина Рибак.
«Ми вшановуємо пам’ять різними способами. Звання «почесного громадянина», анотаційними дошками, книгами та алеями слави. На жаль, кількість загиблих росте, ми розуміємо, що сьогодні треба зберегти пам’ять, треба всім іванофранківцям показати, якою ціною дається відносний спокій, український тил у нашому Івано-Франківську. А найголовніше – це допомагати нашому війську, щоби була перемога», – підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи