Загинув Андрій Павлюк 8 серпня 2022 року неподалік населеного пункту Зайцеве під час мінометного обстрілу.
В Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку загиблому військовому Андрію Павлюку. Про це на своїй сторінці інформує міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків.
Пам’ятний знак розташований на будинку, де проживав захисник – на Довженка, 8. Тут зібралися рідні, близькі, сусіди та побратими. Кожен згадує командира відділення взводу легендарної десятки Андрія Павлюка як сміливого та справедливого захисника.
«Це весела, мудра людина. Наставник для молоді. Він завжди, де хто молодий зробить помилки, він завжди наведе на шлях істинний. Він гарним був командиром взводу вогневої підтримки, це дуже відповідальна посада. Завжди виконував дуже гарно свої обов’язки, тобто до роботи відносився дуже серйозно. Все було в хорошому вигляді», – каже побратим полеглого Героя Андрія Павлюка Дмитро Вітохін.
52-річний Андрій Павлюк став на захист Батьківщини ще в часи проведення АТО. Тому, коли ворог відкрито розпочав окупацію України, знову пішов до війська. Звільняв з побратимами села Житомирщини та Чернігівщини, згодом воював у Бахмуті, де дістав уламкове поранення.
«Тато мені завжди обіцяв: «Доця, все буде добре. Там молоді хлопці, я їм потрібен». – Він на них дивився як на своїх синів. Він був батьком найкращим у світі. Чесний, добрий, такий, що тримав дисципліну, такий, що підтримував, коли потрібно. Таким, що я горджуся, що я його дочка»,– розповідає донька загиблого Героя Андрія Павлюка Христина Рибак.
«Ми вшановуємо пам’ять різними способами. Звання «почесного громадянина», анотаційними дошками, книгами та алеями слави. На жаль, кількість загиблих росте, ми розуміємо, що сьогодні треба зберегти пам’ять, треба всім іванофранківцям показати, якою ціною дається відносний спокій, український тил у нашому Івано-Франківську. А найголовніше – це допомагати нашому війську, щоби була перемога», – підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.
Про хибні уявлення, що Донеччина — суцільне поле бою та випалена земля Журналістів вчать подавати новини гарячими. Втім, життєвий досвід вже навчив мене, що інколи варто дати емоціям охолонути. Видихнути, підібрати правильні слова. Прийдешній рік для Донецької області ознаменувався змінами на фронті, його зсувом вглиб області, а тилові міста, де донедавна панувала умовна тиша, піддались
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює