Волонтер та боєць ЗСУ Віталій Дзібій помер унаслідок поранення, яке отримав в бою у Запорізькій області.
Про це на своій сторінці повідомив міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків.
У Крихівцях вшанували пам’ять відомого активіста та волонтера, солдата ЗСУ Віталія Дзібія.
Анотаційну дошку захиснику відкрили на фасаді Крихівецького ліцею, де навчався загиблий Герой. Тут зібралися рідні, товариші, активісти та односельці Віталія Дзібія. Він був веселим та добрим, коли почався Майдан, одразу став у ряди самооборони. А далі АТО, повномасштабна війна, під час якої активіст у складі «Спілки волонтерів Прикарпаття» допомагав відвозити все необхідне хлопцям на передову.
«Коли почався Майдан, він був на Майдані в самообороні Івано-Франківська. У 2014 році, коли створилась Спілка волонтерів, він був у Спілці волонтерів, постійно з нами їздив на схід. А в 2023-му навесні пішов воювати», – розповідає голова ГО «Спілка волонтерів Прикарпаття» Ігор Лукинів.
Допомагаючи хлопцям, Віталій Дзібій і сам вирішив стати на захист і зі зброєю в руках боронити Україну. Мати загиблого пані Галина каже, розуміла, що після активного волонтерства, молодший син прийме рішення йти на війну, а тому переконувати залишитись у тиловому місті було марним.
«З перших днів війни пішов допомагати, чим міг допомагав. Їхав хлопцям допомагав постійно. Коли вже написав, що хоче йти воювати, я розуміла, що прийде час і він піде воювати. Після того, як він поволонтерив, він буде рухатися далі. Я це розуміла. Він нам сказав через пів року, що написав заяву, бо не хотів, щоби ми знали. Дуже переживав, щоби не турбувати нас. Так сталося, бачите…», – каже мати загиблого Героя Віталія Дзібія Галина Дзібій.
Старший брат загиблого Роман розповідає, Віталій кілька разів намагався потрапити до нього у полк, тоді ще «Сафарі». Після кількох спроб Віталію Дзібію таки вдалося поповнити ряди 1 полку спецпризначення «Сафарі», а згодом «Лють». Після чого перевівся до 78 десантно-штурмового полку, де проходив службу на посаді гранатометника.
2 січня Віталію Дзібію мало б виповнитись 31. Однак через московського окупанта захиснику назавжди 30.
Кожного з нас змінить ця війна. Чуючи такі слова ще у 2022, я не уявляла, як саме це торкнеться мене самої та моєї сім’ї, та як я відреагую на це. Розуміння того, що внутрішні трансформації невідворотні, прийшло потім, пізніше. І той факт, що ми вже не будемо такими, як до початку повномасштабного вторгнення, треба визнати
«Ми були звичайною родиною, яка жила в любові, інколи в дрібних побутових сварках…» – ні, це не початок любовного роману. «Щастя було в усьому, планів на життя було так багато…» – це також не початок мелодрами про нещасливе кохання. «Мій тато дуже любив збирати гриби та гуляти в лісі…» – це не початок шкільного твору
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного