Волонтер та боєць ЗСУ Віталій Дзібій помер унаслідок поранення, яке отримав в бою у Запорізькій області.
Про це на своій сторінці повідомив міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків.
У Крихівцях вшанували пам’ять відомого активіста та волонтера, солдата ЗСУ Віталія Дзібія.
Анотаційну дошку захиснику відкрили на фасаді Крихівецького ліцею, де навчався загиблий Герой. Тут зібралися рідні, товариші, активісти та односельці Віталія Дзібія. Він був веселим та добрим, коли почався Майдан, одразу став у ряди самооборони. А далі АТО, повномасштабна війна, під час якої активіст у складі «Спілки волонтерів Прикарпаття» допомагав відвозити все необхідне хлопцям на передову.
«Коли почався Майдан, він був на Майдані в самообороні Івано-Франківська. У 2014 році, коли створилась Спілка волонтерів, він був у Спілці волонтерів, постійно з нами їздив на схід. А в 2023-му навесні пішов воювати», – розповідає голова ГО «Спілка волонтерів Прикарпаття» Ігор Лукинів.
Допомагаючи хлопцям, Віталій Дзібій і сам вирішив стати на захист і зі зброєю в руках боронити Україну. Мати загиблого пані Галина каже, розуміла, що після активного волонтерства, молодший син прийме рішення йти на війну, а тому переконувати залишитись у тиловому місті було марним.
«З перших днів війни пішов допомагати, чим міг допомагав. Їхав хлопцям допомагав постійно. Коли вже написав, що хоче йти воювати, я розуміла, що прийде час і він піде воювати. Після того, як він поволонтерив, він буде рухатися далі. Я це розуміла. Він нам сказав через пів року, що написав заяву, бо не хотів, щоби ми знали. Дуже переживав, щоби не турбувати нас. Так сталося, бачите…», – каже мати загиблого Героя Віталія Дзібія Галина Дзібій.
Старший брат загиблого Роман розповідає, Віталій кілька разів намагався потрапити до нього у полк, тоді ще «Сафарі». Після кількох спроб Віталію Дзібію таки вдалося поповнити ряди 1 полку спецпризначення «Сафарі», а згодом «Лють». Після чого перевівся до 78 десантно-штурмового полку, де проходив службу на посаді гранатометника.
2 січня Віталію Дзібію мало б виповнитись 31. Однак через московського окупанта захиснику назавжди 30.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи