З розкішними козацькими вусами, у незмінній вишиванці Дід Панас звертався до української малечі з інтер’єру простої сільської хати, прикрашеної вишитими рушниками. І розповідав українські казки.

Через це Діда Панаса свого часу навіть звинувачували в націоналізмі. Зате малеча його дуже любила. Правда про життя цієї непересічної людини українці знають зовсім мало. Навіть справжнє ім’я та прізвище Діда Панаса мало кому відоме.

На  УТ 1970-их не було костюмерної для ведучих “Вечірньої казки”, тож Петро Вескляров виходив в ефір у власній вишиванці. Улюбленець дітвори УРСР мав єврейське походження, не знав російської мови і часто потрапляв під роздачу за свій “націоналізм”. Однак обурені глядачі змушували чиновників повернути Дідуся Панаса на екрани. Повідомляє Україна молода.

 Народився Петро Юхимович Вескляров 10 червня 1911 року на Черкащині. Справжнє прізвища актора було Вескляр. Що змусило дописати закінчення “-ов”,  можна тільки здогадуватися. Можливо, те, що походив він із єврейського роду, а можливо, німецький полон, у який потрапив під час війни.

Захоплення театром у Петра Вескляра розпочалося з тальнівського драматичного гуртка. Там його талант і помітили артисти з Черкаського театру, які приїжджали до Тального. Вони запросили Петра до Черкас. Так він став актором Черкаського робітничо-селянського театру. Було це в 1932-1940 роках.

У 1941 році, з початком війни, його призвали у військовий театр Південно-Західного фронту, але, потрапивши в оточення, Петро Юхимович опинився у фільтраційному таборі. Єврейське походження йому вдалося приховати, а коли випалася нагода – зумів утекти.

Згодом Весклярову вдалося дістатися окупованого гітлерівцями Києва. Тут він влаштувався на роботу на залізниці, де організував театральний гурток…

Із поверненням радянської армії актора відправляють до Луцька – у Волинський театр імені Т. Шевченка, де він працював до 1959 року. І де було зіграно чимало вдалих ролей. Тут талановитого актора помітили кіношники і стали запрошувати на зйомки у фільмах. Тож згодом Петро Юхимович переїздить до столиці, де активно знімається, здебільшого в ролях другого плану.

 Загалом у кіно його доробок нараховує понад двадцять фільмів. Серед них і такі відомі, як “Олекса Довбуш”, “Іванна”, “Лісова пісня”, “Гадюка”, “Циган”, “Вій”, “Серце Бонівура”. Остання його стрічка “Забудьте слово “смерть” датована 1979 роком, у цей час Петро вже активно виступав у ролі Діда Панаса.

Останнє, вважає журналіст Володимир Заманський (нині покійний), який десять років працював із Дідом Панасом, безпосередньо позначилося на кар’єрі актора. Адже образ настільки “причепився” до Весклярова, що глядачі, угледівши його на екрані, приміром, у ролі хірурга, все одно кричали “О, Дід Панас!”. Після цього жоден режисер уже не наважувався запрошувати його у свій фільм.

Правда, був ще один момент, який завадив акторській кар’єрі Петра Юхимовича. Він не знав російської мови. Зовсім!

Кажуть, у кастингу на роль казкаря брало участь 200 осіб, проте перевершити Весклярова не зміг ніхто…

 У 1988 році, коли телебачення стало стрімко змінюватися й орієнтуватися на комерцію, Діда Панаса в ефірі таки не стало – правда, за іншою версією, Весклярова звільнили після того, як матюкнувся в ефірі. Варто зазначити, що і сценарист Весклярова Володимир Заманський, і ще одна ведуча Катерина Лозовенко заперечують цю “міську легенду” про п’яний мат в ефірі.

Петро Юхимович вийшов на пенсію і ще якийсь час їздив “на халтури” – зустрічався по клубах із глядачами. Він не нажив високих звань і нагород – у 1973 році отримав заслуженого артиста УРСР, ото й усі його почесті. Жив скромно: коли його знали в кожній українській хаті, сам казкар iз дружиною довгий час тіснився в однокімнатній квартирці. Тільки незадовго до смерті отримав просторішу на вулиці Саксаганського.

Помер найвідоміший Дід українського телебачення напрочуд “невчасно” – 5 січня 1994 року. Країні, яка відзначала новорічно-різдвяні свята, було не до похоронів. Останки Діда Панаса покояться у колумбарії столичного Байкового цвинтаря.

 «Отака х…ня, малята!» — крилата фраза, яку за легендою сказав у прямому ефірі передачі «Вечірня казка» (УТ-1) Петро Вескляров (Дід Панас). Мовляв, саме цими словами він якось і закінчив казку про Колобка. Однак жодного документального підтвердження легенди – відповідних відоозаписів з дідом Панасом не існує, За деякими свідченями цю фразу Вескляров не раз повторював, але уже… після ефіру. Хоча з ним і справді траплялися деякі ексцеси — наприклад, падіння зі стільця чи вимкнення світла в студії.