Україна без вугілля та з безробітними шахтарями

  • Одним із пунктів обговорення на кліматичній конференції ООН була необхідність закриття більшості українських вугільних шахт.

    Щорічна кліматична конференція COP25 ось вже 25 років поспіль збирає представників країн світу, які намагаються домовитися про порятунок планети від кліматичної катастрофи. Цього разу таке зібрання відбулося в Мадриді. І вже у перший день кліматичного саміту, після вступного слова Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша та привітальних виступів, прозвучала тема, яка стосувалася України. Йшлося про план відмови нашої країни від вугілля.

    Тільки чотири державні шахти приносять прибуток

    Як заявили представники України, ситуація у вугільній галузі нашої держави стабільно погіршується і закриття шахт не уникнути.

    “Українська вугільна галузь уже 30 років перебуває в стані занепаду. З 1990 року видобуток вугілля зменшився в 5 разів, а кількість шахтарів скоротилася з майже 1 мільйона до 42 тисяч, – розповів Костянтин Криницький, координатор кампанії “Справедлива трансформація вугільних регіонів України” громадської організації “Екодія”. – Шахти закриваються, але при цьому немає програм підтримки людей, які втрачають роботу. А міста перестають розвиватися, втрачаючи свої головні підприємства”.

    За даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, навесні 2014 року – до початку збройного конфлікту на сході України – видобуток вугілля здійснювали 148 шахт, з яких 102 перебували у державній власності, а 46 – у приватній. На сьогодні із 102 шахт, підпорядкованих Міненерговугілля, 67 шахт перебувають на не контрольованій владою території, 33 – поза зоною ведення бойових дій.

    Таким чином, сьогодні на підконтрольній території України діють 33 державні шахти. Лише 4 з цих шахт є такими, що приносять прибуток. Чому ж шахти стають збитковими?

    “Вугільна промисловість України тривалий час перебуває у кризовому стані, – пояснює Анна Акерманн, експертка ГО “Екодія”. – 90% шахт понад 20 років працюють без реконструкції. Відсутність  реформування в галузі призвела до того, що сьогодні в експлуатації перебуває значна кількість збиткових неперспективних шахт. І це питання необхідно вирішити, а не тягнути”.

    Відповідно до Енергетичної стратегії України до 2035 року, прийнятої у 2017 році, до 2025 року мають бути закриті чи законсервовані усі збиткові вугільні державні шахти. Тобто таке рішення вже закріплене урядовим документом.

    Для кожного об’єкта має бути прийнятий план пом’якшення соціальних та екологічних наслідків. Проте частина дій, передбачених Енергостратегією, не виконується. Зокрема, і досі немає рішення щодо списку шахт до ліквідації та планів їх ліквідації.

    “Як радять міжнародні експерти, в Україні має бути створена комісія зі структурних змін, яка включатиме представників усіх зацікавлених сторін та місцевого населення і розроблятиме рекомендації для подальших планів реструктуризації. Зокрема, слід визначити дату повної відмови від вугілля в енергетиці та припинення будь-яких дотації у цей сектор, а також створити спеціальні фонди з питань диверсифікації економіки, розвитку інфраструктури, пенсійного забезпечення, освіти тощо. Лише таким чином Україна зможе безболісно відмовитися від застарілих та збиткових шахт – так, як це вже відбулося у низці країн Європи”, – впевнена експертка.

    Що буде з шахтарями?

    Ліквідація застарілих та збиткових шахт – скоріше за все, крок правильний. І для економіки, і для навколишнього середовища. Але що буде із шахтарями, коли будуть ліквідовані застарілі шахти?

    За статистикою, кількість працівників, задіяних у вугільній галузі, за період 1991–2013 років зменшилася на 88% і у 2013 році становила приблизно 120 000 (порівняно з 1991 роком, коли робітників було більше 900 тисяч). Тенденція скорочення робочих місць зберігається і сьогодні, на що значно вплинув початок війни на території Донецької та Луганської областей.

    Станом на 2018 рік на державних шахтах працювало приблизно 42 000 осіб. У разі ліквідації збиткових шахт без роботи залишиться понад 35 тисяч робітників.

    “Важко відповісти на питання, як саме буде вирішуватися проблема із працевлаштуванням. Це залежить, з одного боку, від наявності державної соціальної програми підтримки (можливість раннього виходу на пенсію, для молодих – можливість перекваліфікації), а з іншого – від тих можливостей, які з’являться (або не з’являться) у регіоні. Якщо вугільні міста, які переважно є монопрофільними, візьмуться шукати шляхи для диверсифікації своєї економіки, то закриття шахти із соціальної та економічної точок зору буде менш болючим”, – каже Анна Акерманн.

    А для цього необхідне налагодження діалогу між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та місцевим населенням щодо питання працевлаштування і перекваліфікації звільнених працівників, питання реконверсії вугільних територій та залучення інвестицій для підтримки нових видів економічної діяльності, що прийдуть на заміну.

    За словами експертки, наразі досвід закриття вугледобувних підприємств в Україні свідчить, що цей процес відбувався і відбувається без адекватних планів соціально-економічної підтримки територій. Процес ліквідації часто починався без консультацій з місцевою владою та населенням регіону. У більшості випадків це призводило до економічного занепаду та міграції населення до інших населених пунктів. Також одним із важливих питань у процесі трансформації шахтарських регіонів залишається перекваліфікація та працевлаштування звільнених працівників.

    Марина ФРОСТ

     

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!