Інколи злочини під час «визвольної» діяльності радянських каральних загонів були настільки кричущими, що більшовицька репресивна машина не могла їх проігнорувати і заслужено карала найбільш дискредитованих представників тоталітарного режиму.

Так, радянські правоохоронні органи змушені були арештувати і піддати покаранню банду з 12 осіб, що здійснили 8 збройних грабунків і одне звіряче вбивство на території Снятинського району в період з 30 травня по 7 жовтня 1946 р.

До складу злочинного угруповання входили службовці, оперуповноважені Печеніжинського, Заболотівського, Снятинського, Коломийського райвідділів Міністерства державної безпеки та бійці винищувальних батальйонів. Бандити займали різні посади, від вахтерів і шоферів до старших оперуповноважених райвідділів. У більшості злочинців були державні нагороди за участь у Другій світовій війні – від ордена «Слави» і «Червоної зірки» до медалі «Партизан Вітчизняної війни».

Очолював бандформування Єфімов Микола Петрович, уродженець міста Бєлгорода Курської області, який з 1942 р. перебував у рядах Червоної армії і у спеціальних партизанських загонах та був нагороджений медалями «Партизан Вітчизняної війни» і «За перемогу над Німеччиною». За що отримали державні нагороди червонозоряні бандити, ми не знаємо, але на Прикарпатті вони відзначилися грабежами і вбивствами мирного населення.

У матеріалах кримінальної справи нема даних, як зібралася докупи банда, але ретельно описано їх злодіяння. Спочатку бандити зазвичай напивалися – «випили по 300-400 грам, зустріли Жиглєнкова, ще горілку розпили», а потім Єфімов пропонував поїхати в Снятин і здійснити грабежі.

Так, у вересні 1946 р. у с. Ганьківці представники радянської влади, залякуючи зброєю, забрали в мешканця п. Пезя 3200 рублів, 6 пар взуття, 2 чоловічих костюми, 2 пальта, 18 м полотна, 16 жіночих хустин, 8 пар чоловічої білизни та інше. Повертаючись додому, бандити забрели ще в будинок п. Чепіги, в якого відібрали 50-60 кг свинячого сала і одне покривало. А бувало так, що в бідних людей «правоохоронцям» нічого було реквізувати, окрім 9 кг горіхів і пари шкіряних черевиків.

Потім пограбовані речі злочинцями ділилися і частково продавалися у Львові. «Зароблене» дозволяло «визволителям» безбідно жити і бути володарями сердець багатьох дівиць (у кримінальній справі фігурують фото дівчат, які на звороті зображень клялися в коханні злочинцям).

Однак найжахливішим злочином бандформування було вбивство незнайомої їм людини посеред поля. Енкаведистам сподобався годинник незнайомця. Вони без будь-яких розмов почали бити бідолашного прикладами автоматів, а коли він втратив свідомість, то перерізали ножем горло і повісили труп на дереві. І все заради годинника?…

Однак бандитське життя було перервано після збройного пограбування священика в с. Тучапи Заболотівського району. Енкаведисти попередньо переночували в доброзичливого священнослужителя, а на другий день пограбували його на 50 тис. рублів. Але священик, на відміну від попередніх жертв, не побоявся і поскаржився на червонозоряних.

28 грудня 1946 р. Військовий трибунал засудив Єфімова до вищої міри покарання (розстрілу), а решта злочинців отримали від 10 до 5 років ув’язнення. Крім того, всіх позбавили державних нагород. Однак уже 4 березня 1947 р. Президія Верховної Ради СРСР замінила Єфімову страту на 20 років каторжних робіт, а він сам у касаційній справі пояснював власну жорстокість помстою бандерівцям, не відчував ніяких докорів сумління і прагнув «добитися справедливості, якщо вона у нас є». Мабуть, для нього, як і для багатьох інших «визволителів зі сходу», Прикарпаття було окупованою територією, на якій не діяв закон і дозволялися злочини щодо місцевого населення.

 

Сергій АДАМОВИЧ, Роман КОБИЛЬНИК

 

*«Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.