Василь Диндин – щасливий талантом

  • Пан Василь зізнається, що малював змалечку, відколи себе пам’ятає, хоч в родині не було нікого, хто б мав малярський хист. Хіба що дід по материній лінії був рідкісним умільцем: мав золоті руки і світлу голову – зроблені ним веретена та інші інструменти для господарських робіт були не тільки досконалі технічно, а й виглядали справжніми мистецькими шедеврами.

    Від стінгазети до іконостаса

    У школі здібності хлопця помітили одразу, і, звичайно, для юного художника знайшлося багато роботи: він малював стінгазету з карикатурами. Карикатури були впізнавані і дуже смішні, й це не дивно, бо хлопець передплачував журнал «Перець» і по ньому вчився малювати.

    Також Василь оформляв стенди в класах, малював портрети письменників та вчених, прикрашав своїми художніми роботами та різьбленими орнаментами школу до різних урочистостей. Пан Василь згадує особливий момент в сьомому класі, коли в сільському клубі нагороджували найкращих учнів школи. Несподівано для себе він отримав три грамоти – «Найкращому художнику школи», «Найкращому різьбяреві школи» та «Найкращому спортсменові школи». Каже, що малював у школі набагато більше, ніж вчився…

    А вдома малював ікони для церков, і це була середина вісімдесятих – роки глухого застою, коли довкола нишпорили багато охочих вислужитися і донести, тож Василь мусів ховати свої роботи. Згадує, що накривав їх, коли хтось чужий заходив до хати.

    Потяг до виконання робіт на християнську тематику йшов від самого серця, бо ріс хлопець у щирій християнській родині, де шанували і дотримувалися всіх релігійних традицій…

    Службу проходив у місті Славута Хмельницької області, і тут йому став у нагоді малярський хист – Василь багато малював у частині, прикрасив актовий зал чудовим живописним гірським ландшафтом, малював портрети воїнів, що загинули у Другу світову війну. Після служби готувався вступати до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, мав направлення і обов’язково вступив би, якби не захворів на менінгіт. Наслідки хвороби ще довго давалися взнаки головним болем та запамороченням, довелося вести спокійний та розмірений спосіб життя і забути про навчання, але не про малювання.

    Найдивніше те, що без диплома про художню освіту – мабуть, так було визначено Божою волею – йому вдалося влаштуватися на роботу художником у ПМК «Облспоживспілки», мав велику майстерню і багато роботи, але завжди знаходив час, щоб малювати для душі ікони та образи.

    Коли на початку дев’яностих років минулого століття у рідному селі Боднарів на Калущині збудували нову церкву, бо стару спалили ще в 1942 році, то саме пана Василя священник попросив зробити в ній іконостас. Пан Василь згадує, що в цьому починанні його дуже підтримав колишній шкільний вчитель трудового навчання і керівник гуртка з різьбярства Петро Федорович Куцела. А підтримка була потрібна, бо з бригади майстрів, яку він зібрав, за деякий час пішли геть саме ті, які мали досвід, бо роботи виявилося дуже багато. Працювати залишилися чоловіки, які не мали потрібних навичок, але мали бажання навчитися і прислужитися рідній громаді.

    На встановлення іконостаса у Боднарові пішло два роки, адже доводилося працювати після основної роботи й у вихідні, тож ті два роки старша донька тата майже не бачила. Коли він зранку їхав на роботу до обласного центру, вона ще спала, а коли приходив з церкви, то вже спала… Це був перший іконостас Василя Диндина.

    Грамота від Папи

    На той час пан Василь вже переїхав з рідного села до обласного центру. Церква ще будувалася, а біля церкви накривали дах каплички його односельчани. Якось одного дня він саме спілкувався з ними, коли надійшов священник – отець Ярослав. Робітники й сказали йому: «Отче, вам навіть шукати не треба, от маєте майстра, який вам розмалює церкву і зробить іконостас». Але ця перша зустріч не справила на отця жодного враження, і він досить прохолодно поставився до цієї пропозиції. Зате пізніше, коли побачив намальовану паном Василем ікону святого апостола Юди-Тадея, то не повірив, що це його робота, а не ікона якогось давнього майстра. Цей образ все і вирішив.

    Саме тоді пан Василь закінчив розпис святилища церкви Всіх Святих Землі Української у Калуші і мав замовлення на її розпис, тож мусів вибирати, за яку церкву братися. Вибрав церкву святого апостола Юди-Тадея, а перед калушанами довелося вибачитися.

    Роботи тривали три роки. Монументальність задуму та великі площі не лякали. Художник працював сам, ретельно міряв всі розміри, робив ескізи. Робота просувалася легко і, як зізнається пан Василь, під час розпису він відчував Божу опіку та підтримку, працювалося піднесено, і був певний, що все зробить якнайкраще.

    Церкву святого апостола Юди-Тадея відкрили 1 липня 2018 року, за свою працю Василь Диндин отримав грамоту від Папи Римського Франциска та грамоти від патріарха Святослава і митрополита Війтишина.

    Тепер до цієї церкви пан Василь з родиною ходить на службу божу, молиться серед створених своїми руками образів – а це понад 120 ікон…

    Замовлення на роки вперед

    Створення іконостасів для церков і малювання образів є сенсом життя митця. Він щасливий реалізовувати себе у такому складному монументальному живописі, який вимагає глибоких знань церковної тематики і церковних канонів, має свої особливості, від суто технічних, коли роботи виконуються на різних висотах від землі, до внутрішнього інтуїтивного відчуття пропорції та перспективи. Каже, що щасливий своїм талантом служити Господу і приносити людям радість, і в житті керується девізом «Роби те, що любиш, і люби те, що робиш».

    Малює та різьбить багато і невтомно, створеними ним іконами можна викласти декілька великих стадіонів. Тепер, у зимовий період, пан Василь малює великі ікони для церкви Літнього Миколая села Стебні на Верховинщині, вже створив їх понад два десятка. Художник каже, що має замовлення на роки наперед, адже майстрів такого профілю в області можна порахувати на пальцях однієї руки, і всі вони переважно вже люди старшого віку, їм здоров’я не дозволяє працювати високо над землею. На запитання, чи прийде молоде покоління на зміну старшим майстрам, називає молодого івано-франківського художника Володимира Семчука, який розписував кафедральний собор Різдва Христового в Івано-Франківську.

    Пан Василь створює багато й світських картин, любить малювати портрети та пейзажі, бере активну участь у житті громадської організації «Мистецьке братство», виставляється в багатьох групових виставках, які воно організовує. Каже, що це активне товариство художників дає чудову нагоду завжди перебувати у творчому пошуку, мати нові ідеї і можливість обговорювати їх у колі однодумців.

    Марія МИКИЦЕЙ

     

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!