Вмерти, аби народитися: Як колишній наркоман робить щось корисне для світу

  • Спершу колишньому наркоману Василю Сенеджуку було соромно відкритися перед людьми, але потім він зрозумів, що соромно жити в залежності, а витягати інших з тієї трясовини таки треба. Тепер хоче робити щось масштабне і корисне для світу. Разом із волонтерами заснували громадську організацію «Здорова альтернатива» і роблять важливі речі: борються із пропагандою наркотиків у Франківську, організовують благодійні обіди й опікуються покинутими дітьми.

    Субота, 13.00. Ріг вулиць Івасюка і Стуса. Біля будки вишикувалася довга черга. У кожного якась торбинка і тара: пластикові лотки, слоїки… Волонтери ГО «Здорова альтернатива» частують благодійними обідами. Нині наготували по 10 літрів борщу, чанахів і розсольнику, 10 літрів гречки з м’ясом, плову і овочевого салату. Є хліб і багато чаю.

    «А чому сьогодні нема какао?» – гукає хтось із черги. По їжу щоразу приходять переважно одні й ті самі: безхатьки, просто знедолені, багато старших людей – у кожного своя життєва історія. Дехто ділиться своїми бідами, не так потребує поради, як хоче просто вилити душу.  

    Волонтери тут щосуботи. Небайдужий підприємець дає в користування МАФ. Кожен робить своє: хтось закуповує продукти, інші готують удома, також є відповідальні за доставку і роздачу обідів. Щоразу вдається нагодувати біля пів сотні людей.

    «Нащо ми це робимо? А який сенс у тому, аби жити лише для себе? Ніякого. Волонтерство духовно наповнює, викорінює егоцентризм», – каже Василь Сенеджук, наливаючи чергову порцію борщу. Хоча колись він думав геть інакше.

    Василь – один із засновників цієї громадської організації. Зараз чоловікові 34 роки, пів життя він запекло боровся з самим собою. Мав скотитися аж на самісіньке дно, аби відштовхнутися і стати тим, ким є тепер.

    Волонтери закінчили роздачу благодійного обіду

    Ні людяності, ні принципів

    Усе почалося в років 13. Перші викурені косяки, дрібні крадіжки і махінації. Тоді був кінець 90-х, удома страшні злидні, батькам довго не платили зарплату – хлопець крутився, як міг: мив машини, брався за різні підробітки. «Пам’ятаю, як на зароблені гроші купив додому пачку польського смальцю, – усміхається Василь. – Аби було на чому картоплю посмажити».

    Нужда формувала у ньому бунтарських дух і злість на весь світ. «Ми крали не знічев’я, – говорить він. – Просто не було що їсти. Зламували кіоски, підвали на мікрорайоні, забирали продукти, закрутки. Щось несли додому, щось продавали». 

    Василеві з дитинства було некомфортно з самим собою. Тікав у віртуальні ігри, бо лише там почувався значимим. У школі було нецікаво, тому майже не з’являвся там. А якщо і приходив, то крав усе, що криво лежало: пенали, книжки, взуття – потім продавав.

    «Я виріс на Позитроні, це наркоманський район, і колись був, і зараз є, – продовжує Василь. – Тоді багато хто коловся, хоча з такими навіть не віталися за руку. На моїх очах люди вмирали. Старші пацани з тюремними татуюваннями були для мене кумирами. Якось вони навіть варили ширку у мене вдома – тоді нікого з батьків не було в хаті. Мені запропонували вколотися, але я побоявся».

    Довгий час він нюхав клей, аж поки добряче не отримав по шиї від тата. Потім «сидів» на марихуані. «Всі хлопці так робили, і я так робив – хотів самоствердитися, – пояснює чоловік. – Жив в ілюзії, що це круто. Додому приходив вічно з червоними очима, язик заплітався – відбріхувався, як міг. Нотації від батьків ще більше нагнітали. Коли вдома тебе «вичитують», а на вулиці кажуть: «Кури банку» і приймають таким, як ти є, то, звісно, хочеться якомога швидше чкурнути з хати».

    У 18 років перейшов на трамадол, потім на «вінт» – самопальний психотропний наркотик. Тоді ж Василя на рік закрили в слідчому ізоляторі – за дрібні крадіжки й афери. Вийшов звідти ще більше озлобленим, хоча і пишався тим, що відсидів за «непозорну» статтю.

    Рік жив у батька в селі, займався спортом, трохи відновився. Навіть вступив до фізкультурного коледжу, але довго не провчився. Як тільки повернувся в місто, почалося те саме: наркотики, гулянки, давні друзі. «Почувався жалюгідним, – згадує Василь. – Хотів почати нове життя, і знову провал». 

    Далі два роки гарував на будівництві за кордоном. Робота була настільки важка, що Василь не витримував психологічно – почав пиячити, курив гашиш. Вернувшись додому, встиг бодай зробити ремонт у квартирі і купити трохи одягу, бо ж потім усе спустив на наркотики. Він був з тих наркоманів, котрим треба все і зразу: амфетамін, субітекс, марихуана…

    «Я вживав заради ейфорії, – говорить чоловік. – Моя низька самооцінка підскакувала до таких висот, що здавалося, ніби я можу все в цьому світі».

    А в 2014-му Василь підсів на ін’єкційні наркотики. Спершу потайки, постійно ховав руки, аби ніхто зі знайомих не дізнався – було дуже соромно, а потім стало байдуже.

    «Розумієте, в наркомана поступово стираються і людяність, і будь-які принципи», – каже Василь. Він сильно схуднув, посипалися зуби, на обличчі почалися нариви, застудив кров, та вживав наркотики, щоб могти бодай пересуватися. Зрештою зізнався батькам. Почалися довгі місяці лікування, реабілітації і зривів, здавалося, це пекло ніколи не закінчиться. Грошей пішло немало. Батьки Василя за весь час витратили біля сотні тисяч гривень на лікування.

    «Не має значення, яка саме в людини залежність: алкогольна, наркотична, ігрова, сексуальна, споживацька… – каже він. – Будь-яка залежність має однакову природу. Залежна людина не має ні краплі контролю над собою – повірте, це дуже страшно».

    Соромно бути «в торбі»

    Василь уже чотири роки не вживає наркотиків, щотижня відвідує групи самодопомоги, відновлюється за програмою «12 кроків», працює на роботі, займається спортом, восени вступатиме у Київ на дипломоване навчання для роботи з узалежненими людьми. Почав важливу справу свого життя – разом із другом заснували громадську організацію «Здорова альтернатива».

    Каже, хоче робити щось масштабне і корисне для світу, бо людина мусить постійно рости і розвиватися: ти або рухаєшся вперед, або деградуєш.

    Спершу колишньому наркоману було соромно відкритися перед людьми, але потім Василь зрозумів: соромно бути «в торбі» кожен день, а витягати інших з тієї трясовини таки треба.

    «Здорова альтернатива» має кілька проєктів. Найперший – «Профілактика наркозалежності». У рамках цього напрямку Василь з іншими волонтерами замальовують на будинках Івано-Франківська адреси наркочатів – саме через такі телеграмканали можна всього за кілька кліків придбати наркотики. До речі, найбільше цих написів на вулиці Набережній. Також волонтери регулярно організовують профілактичні лекції для юних спортсменів, розказують, до чого може довести наркотик.

    Окрім щотижневої акції «Благодійний обід», вони ще займаються проєктом «Діти – майбутнє України». Допомагають Івано-Франківському обласному центру соціально-психологічної реабілітації дітей – одягом, продуктами, тепер хочуть закупити розвиваючі столики для дошкільнят.

    Невдовзі Василь планує створити групу для родичів узалежнених людей. Зараз він їх просто консультує: як допомогти наркоману лікуватися, як з ним правильно спілкуватися, як діяти після реабілітаційного центру тощо.

    Так волонтери замальовують адреси наркочатів, яких повно по всьому місту

    Навіть під час інтерв’ю телефон чоловіка розривався від дзвінків. «Вибачте, я зараз зайнятий… Розумію вас… Добре, я спробую з ним поговорити сьогодні, я знаю, що йому треба сказати… Вони всі себе так поводять – це звична реакція наркомана… Ні, не треба вести ніякі переговори з його залежністю!..»

    За словами Василя, основна помилка батьків у тому, що вони занадто леліють своїх узалежнених дітей, наприклад, постійно дають гроші чи бавлять дорогими подарунками, думаючи, що це зможе відволікти від наркотика, але ця тактика провальна. Також багато батьків не дотримуються елементарних рекомендацій, бо аж надто хвилюються за репутацію сім’ї – аби ненароком хтось не дізнався, що дитина лікується, бо що ж люди подумають?! «А люди й так давно знають, – каже Василь. – У наркомана на обличчі все написано». 

    Наталя МОСТОВА

    P.S. Охочі підтримати роботу волонтерів можуть переказати кошти на номер картки ПриватБанку: 5169 3305 2260 8477. Отримувач: ГО «Здорова альтернатива». У призначені платежу вказувати назву проєкту.

     

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!