Володимир ТИЩЕНКО: «Моя мета – не засмітити майданчик «Голосу», а допустити туди прогресивних людей»

  • Партія «Голос» позиціонує себе як партія справжніх змін. Її гаслом на місцевих виборах стало твердження «Твій голос здатен». Йдеться про те, що «Голос» здатен змінити Україну, Прикарпаття, Івано-Франківськ.

    Одним із тих, хто повинен втілювати стратегію партії на місцях, є івано-франківський підприємець, голова обласної організації партії «Голос» Володимир Тищенко. Саме він очолює партійний список кандидатів до обласної ради на місцевих виборах, які відбудуться 25 жовтня.  В інтерв’ю «Галицькому кореспонденту» Володимир Тищенко розповів про себе, чому балотується до ради і яку мету перед собою ставить.

    – Пане Володимире, «Голос» – це ваша перша спроба йти в політику чи ні?

    Ні, коли мені було 24-25 років, я був дотичний до партії «Третя сила». Вони добирали людей, і мені запропонували долучитися до списку. Там у мене не було особливих надій. Навіть не пам’ятаю, в міську чи обласну раду балотувався.

    Крім того, що я очолював Християнсько-ліберальну партію України в області, але я нікуди не кандидував, це було доважком до моєї роботи – я тоді був директором «Правекс Банку», а його власник Леонід Черновецький був лідером цієї партії. Тож всі директори банків автоматично ставали головами обласних осередків партії, тому що він тільки їм довіряв печатку організації.

    – І більше нікому не довіряв?

    Він взагалі нікому не довіряв. Щоб ви розуміли, мене щомісяця тоді перевіряли на детекторі брехні, він був серед перших, хто його завіз в Україну. В нас були кредитні ліміти, ми видавали кредити, тож я їздив раз на місяць у Київ, де мене перевіряли, чи я не краду.

    – У вас тоді була нормальна зарплата в банку?

    У мене була прекрасна зарплата.

    – Але він все одно переживав?

    Він почав це робити, коли дав повноваження директорам філій самостійно приймати рішення щодо кредитів. Тоді саме був «бум» споживчого кредитування – мобільні телефони, телевізори тощо. І якщо в тебе був ліміт і ти мав право приймати рішення, то ти був зобов’язаний проходити поліграф раз на місяць.

    – Чула, що вас і далі пов’язують з Черновецьким. Шлейф цей, мабуть, буде тягнутися все життя?

    Черновецький-власник банку і Черновецький-мер – це два різних Черновецьких. У нього дуже розвинута інтуїція, і всі рішення він приймає самостійно. У політиці ж рішення потрібно з кимось узгоджувати, про щось домовлятись, а він звик усе робити сам. Але я скажу так: 21-річного пацана з вулиці, який тільки закінчив академію, призначити директором банку тільки він зважився. А він це робив системно.

    – Це була перша ваша робота?

    Ні, я спочатку потрапив у податкову. Тоді саме відбувалося злиття районів у більший, і мене скерували працювати в архів. Просидів я там два тижні і подумав: стільки років провчитись, щоб папірці з полички на поличку перекладати? В мене тоді була знайома, яка мала знайомих в «Укртрансгазі», вона порадила піти спитати там про роботу. Я пішов, до мене вийшов поважний дядько і поцікавився, скільки я хочу заробляти. Я сказав, що 250-300 доларів – тоді це були реально великі гроші для студента. Він відповів, що працює 5 років і такої зарплати не має. Я пішов геть і на зворотній дорозі побачив офіс «Правекс Банку». І зайшов туди, щоб спитати, чи їм не потрібні люди.

    – Але ж ви не мали амбіцій на керівника філії?

    Я спитав, чи є робота, мені дали іншу адресу. Там я заповнив анкету, через тиждень поспілкувався з директором цього департаменту, від нього почув, що шукають керівників відділень. І через кілька тижнів після цього спілкування я потрапив на співбесіду з Черновецьким. Далі було стажування два місяці, потім я був керівником Святошинського відділення, за вісім місяців мені вдалось вивести відділення в першу десятку, і як заохочення мені запропонували стати директором філії в Ужгороді або Полтаві. Але з тими містами не склалося, так я й опинився в Івано-Франківську.

    – А чому ви звільнилися і почали займатися бізнесом?

    Я звільнився не через те, що так хотів. Через певний час «Правекс Банк» викупила Intesa Sanpaolo Group. У мене змінилися умови праці, а разом з ними і масштаб роботи. Тож я пішов у «Кредобанк», де в мене були 3-4 особи в підпорядкуванні, а це було нецікаво… Потім був «Фінростбанк», «Грін Банк», зрештою я втратив інтерес до цієї сфери і захотів почати власну справу.

    – З чого ви почали?

    Почав з експорту шкіри за кордон. Цей бізнес був складовою з відшкодування ПДВ, і його контролювали правоохоронні органи. Коли до нас почали приходити люди і вказувати, що нам робити, я відмовився від цього бізнесу.

    – Який у вас зараз бізнес?

    Зараз я власник броварні «Ягер», а також заходжу в діяльність підприємства «Проспект», яке займається бруківкою. Мій знайомий попросив допомоги у фінансуванні, бо не зміг виплатити борг банку, тож мені довелось включитись. Зараз я контролюю ці підприємства, а цей чоловік є найманим працівником.

    – Я розпитую про ваші бізнеси і статки, бо партія – це дорого. І ви або багата людина і все це забезпечуєте самі, або вам хтось допомагає, наприклад, той самий Черновецький.

    Взагалі забудьте про Леоніда Черновецького. Він мене колись кликав у Київську міську адміністрацію працювати начальником управління екології. Але коли я потрапив на ці наради і побачив цей «дурдом-веселку» і що там відбувається, я відмовився від цього. А Черновецький, як ви знаєте, живе зараз в Грузії і сюди взагалі нев’їзний.

    Щодо «партія – це дорого», то пояснюю. На сьогодні я фінансую обласний штаб, повністю весь digital, а решта кандидати фінансують себе самі. І це не захмарні цифри.

    – До осередку партії на місцях ви самі набирали людей чи комусь доручали?

    Є два підходи в будівництві партії. Можна віддавати формування команд на місця, а можна набирати повністю підконтрольних собі людей і впливати на формування списків та штабів. Але я така людина, яка не робить те, що не подобається. Я не хочу ставати власником партії. У мене мета не вирішувати питання у владі чи контролювати потоки.

    – То хто набирав команду?

    Я набирав тільки голів осередків. Кого набрали голови осередків – це вже їхнє питання. В нас були певні вимоги, люди проходили перевірку щодо наших стандартів. І я всіх попередив: якщо у нас спливуть недостойні люди, то ми їх будемо відкликати.

    – Рік тому ви балотувалися у Верховну Раду по 87-му округу. Тоді координатором обласного осередку був депутат обласної ради Сергій Адамович. Потім його очолили ви. Адамович каже, що це сталось за його плечима і що вам не вистачило сміливості поговорити з ним на цю тему.

    Адамовича брали як координатора на парламентську кампанію, але після результатів Львова й Івано-Франківська на виборах керівництво партії зробило висновки, що він недостатньо організував процес. Так прийняли рішення його поміняти.

    – Було прийнято рішення його поміняти, і тут з’явились ви…

    Голова фракції «Голос» у Верховній Раді Сергій Рахманін мені особисто запропонував. Коли він був тут, то їздив в основному з нами по 87-му округу. Казав, що я найбільш адекватний серед кандидатів, тому що була певна проблема підбору. Пригадую, Сергій Адамович пояснював, що йому не давали набирати сильних кандидатів з тих чи інших причин. Я насправді не знаю, як це було, за якими критеріями їх відбирали, але ви самі бачили, що минулого року результат наших мажоритарників в Івано-Франківській області був дуже слабкий.

    – Кандидатка до Верховної Ради, яка балотувалася по Івано-Франківському округу, Галина Баранкевич, не бере участі у місцевих виборах. Вона залишилась у команді «Голосу»?

    Так, вона нас повністю підтримує, агітує, допомагає нам, але не балотується, тому що в неї трохи інші пріоритети. Вона вийшла заміж і рухається в напрямку побудови сім’ї і кар’єри у театрі.

    – Як ви вирішили проблему, яка є у всіх партіях, з жіночими квотами?

    У нас не було проблем із жіночими квотами, принаймні в області. Від нас йдуть сильні жінки. Тож ми не шукали, аби когось знайти.

    – Ви кажете, що не хочете втручатися у формування міських і районних осередків, щоб не було монополії. Уявімо собі, що заходить у міську чи районну раду партія «Голос» і починає голосувати за якийсь дерибан. Ви не будете втручатись?

    Звичайно, буду – це моя основна функція. Я щиро скажу, якби я зараз бачив гідну заміну собі і були гарантії, що є людина, яка зможе тримати чистоту рядів, то я взагалі відійшов би. У мене немає мети стати депутатом міської чи обласної ради. В мене є мета не засмітити оцей майданчик, а допустити туди дійсно прогресивних людей.

    – Якщо пройдете в обласну раду, то в якій комісії хотіли би працювати?

    Я чітко розумію, що хочу займатись тим, чим я живу, а це побудова підприємств і розвиток бізнесу. Без цього нічого не буде, бо це і робочі місця, і податки.

    – Комісія з питань соціально-економічного розвитку у нашій обласній раді є найменш популярною. Там нічого не вирішиш у власних інтересах, і питання геть несуттєві, не пов’язані з бюджетом.

    У нас багато проблем. Коли українець будує собі хату, він закладає фундамент, підводить комунікації, тоді зводить стіни і лиш потім шпаклює. У нас в місті чомусь все відбувається по-іншому. Ми шпаклюємо і не думаємо про гарний фундамент. Тому ми маємо сьогодні затори, потопи. У будь-якій справі треба правильно закласти фундамент, і рано чи пізно це зерно проросте.

    – Ви не пройшли того року у Верховну Раду, але амбіції, напевно, лишилися. Будете ще балотуватися?

    Амбіції є, але треба завершити місцеву виборчу кампанію. Залежно від її результатів, я буду приймати рішення. Якщо ми побачимо, що є підтримка людей, я однозначно буду кандидувати.

    – Основне ваше призначення в політиці? Ви йдете для того, щоб…?

    Всім розказую цю історію, вона банальна і приземлена. Я батька свого не знав, батьки розлучились. Я одружився, дивився, як живуть батьки моєї дружини, бо ми жили якийсь час із ними. Тесть завжди сидів і сварився з телевізором. Ті криві, ті недобрі, а ті – взагалі комуністи. Я кажу: Дмитре Івановичу, ви все життя живете в Україні, з дев’яностих років займали керівну посаду, чому ви не йшли, щоб пробувати щось змінити? Він відповідав: та де, ти що, там всі крадії, мене заб’ють, нічого не зроблю. Тож я хочу, щоб, коли у мене буде аналогічна ситуація з моєю дитиною, мати відповідь: я намагався і що зміг, те й зробив.

    Розмовляла Тетяна СОБОЛИК

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!