Вища освіта: традиція чи необхідність

  • У сучасній Україні панує стереотип, що без вищої освіти важко знайти роботу чи досягти успіху. Тому батьки змушують дітей вступати до вищих навчальних закладів, навіть на спеціальності, які їм взагалі не до душі. Як наслідок, утворюється прірва між модними і затребуваними професіями. Наскільки глибокою вона є?

    Безробітних у місті стає більше

    Як розповідає Юлія Вінтоняк, директорка Івано-Франківського міського центру зайнятості, з року в рік на ринку праці міста затребуваними залишаються робітничі професії.  Зокрема в’язальників схемних джгутів, водіїв автотранспортних засобів, слюсарів, листонош та охоронців. Буває, що шукають і лаборантів та викладачів.

    Вона зазначає, що новостворене у місті підприємство «ПАС Україна», яке виготовляє панелі до пральних машин, також пропонує велику кількість робочих місць.

    «До центру звертаються також і «Івано-Франківський хлібокомбінат», вони шукають пекарів, а після того, як ввели карантин, то і попит на водіїв збільшився. Коли ж область увійшла до «жовтої» зони, власники готелів та ресторанів зайнялись пошуком офіціантів та кухарів. До речі, військова частина наразі потребує водіїв та стрільців», – додає Юлія Вінтоняк.

    Хоча у центрі зайнятості маємо понад 1000 вакантних місць, кількість безробітних в Івано-Франківську все одно зростає. Так, на початку 2020 року без роботи у місті було 1400 осіб, а станом на квітень 2021 року таких уже 3400.

    «Через карантин значна кількість людей втратили роботу і тепер займаються її пошуком. Таке велике число безробітних пояснюється ще й тим, що повертаються заробітчани і реєструються, як шукачі роботи», – говорить директорка центру.

    Пандемія коронавірусу збільшила затребуваність на ринку праці медичних сестер, а також швачок, адже є потреба у пошитті масок.

    «Нещодавно Українське товариство глухих зверталось до нас за швачками, бо завжди є вакансії, однак охочих працювати у цій сфері мало», – каже Юлія Вінтоняк.

    У центрі зазначають, що люди, які стоять на обліку, мають різну освіту та вік.

    «Є люди з юридичною освітою, економісти, бухгалтери. Вікова категорія коливається в межах 18-60 років. Трапляються випадки, коли безробітні мають намір змінити вид діяльності і погоджуються пройти навчання», – зауважує директорка.

    Для таких випадків є центр професійно-технічної освіти, він корисний тим, що людина з вищою освітою, яка готова перекваліфікуватись, безкоштовно проходить навчання.

    «Часто буває, що професія не затребувана на ринку праці, а людина дуже хоче працювати, то ми безкоштовно навчаємо, але за тими напрямками, які є затребуваними на ринку і перекваліфіковуємо майбутнього працівника», – каже Юлія Вінтоняк.

    Медичних сестер треба більше

    А в обласному центрі зайнятості зазначають, що найбільш затребуваними на ринку праці залишились кухарі, офіціанти, бармени, продавці, водії, бухгалтери, швачки, соціальні робітники та касири.

    «За останніх два роки перелік затребуваних професій практично не змінився. Більш затребуваними стали медичні сестри (медичні брати), це пов’язано з поширенням коронавірусу», – розповідає Василь Цимбалюк, директор обласного центру зайнятості.

    Серед зареєстрованих безробітних переважають працівники сфери торгівлі та послуг, службовці, керівники, менеджери, працівники сфери обслуговування, кваліфіковані робітники з інструментом тощо.

    Вікова категорія людей, які шукають роботу, різна. Так, на початок 2021 року 33% зареєстрованих безробітних були віком до 35 років; 27% – віком від 35 до 45 років; 23% – від 45 до 55 років; 17% – віком понад 55 років.

    Де мріють вчитись абітурієнти

    У Прикарпатському національному університеті імені В. Стефаника навчається понад 15 тисяч студентів. За останні два роки популярними серед абітурієнтів залишаються англійська філологія (722 заяви), журналістика (560 заяв), право (668 заяв) та IT-спеціальності (інженерія програмного забезпечення – 337, комп’ютерні науки – 340, інформаційні системи та технології – 175).

    «Спостерігаємо ріст поданих заяв на таку спеціальність, як «міжнародні відносини та регіональні студії». У 2020 році здобувати освіту за цим напрямком хотіли 419 абітурієнтів», – розповідає Галина Михайлишин, проректор з науково-педагогічної роботи.

    Правда, зазначає, що не всі, хто вступив у виш, його закінчують. Бувало так, що студенти переводились на інші спеціальності або й зовсім забирали документи.

    «У 2020 році 81 студент забрав документи за власним бажанням, але ми насправді не знаємо, що саме дало поштовх покинути навчання. Можливо, розчарувались у спеціальності або за інших причин», – розповідає проректора закладу.

    В Івано-Франківському національно-технічному університеті нафти і газу вчаться 10 000 студентів, а кількість поданих заяв щороку коливається від шести до дев’яти тисяч.

    «За популярністю лідирують такі спеціальності, як нафтогазова інженерія та комп’ютерні технології. За ними йдуть менеджмент та IT-сфера», – говорить Олег Мандрик, перший проректор університету.

    Олег Мандрик зауважує, що популярність спеціальностей за десятки років роботи університету змінюється. У 1967 році, коли заклад було створено, популярними були технічні професії, як-от машинобудування, електромеханіка. Згодом більшість захотіла здобувати економічну та юридичну освіту. А зараз маємо нову хвилю – IT-сфера набула попиту, адже світ все більше залежить від комп’ютерів.

    Не притаманна для технічного університету англійська філологія також є популярною серед майбутніх студентів. Серед технічних спеціальностей – електроенергетика та електромеханіка. В університеті є спеціальності, які затребувані на ринку праці, однак абітурієнти неохоче йдуть вчитись за цими напрямками.

    «Метрологія та інформаційно-вимірювальна техніка не настільки популярна, але необхідна, тому що треба робити правильний облік: скільки електроенергії, газу і води спожили. Серед роботодавців є попит на електриків та зварювальників. До мене приходили роботодавці з локомотивно-ремонтного заводу і просили таких студентів, аби влаштувати їх на роботу. Думав, потрібно одну-дві людини, а шукали 20. А їх нема», – зазначає Олег Мандрик.

    Проректор підкреслює, що до університету звертались такі компанії, як «Укрнафта», «Укртранснафта» та «Укргазвидобування», аби взяти спеціалістів на роботу. Та й гроші пропонували немалі – на перших порах близько 20 тис. грн…

    Успіх без диплома

    Значна частина людей в Україні працює не за спеціальністю. А життя показує, що люди, які зовсім не мають вищої освіти чи працюють не за спеціальністю, все одно досягають успіху.

    Роман Єжак, власник кав’ярні «MOUN», що в Івано-Франківську, розповідає, що навчався на інженера в одному з франківських університетів.

    «Я вступив на інженерну спеціальність, бо мені справді це було цікаво, однак вже на першому курсі зрозумів, що не буду працювати за фахом», – згадує підприємець.

    Роман зізнається, що розчарувався у спеціальності, бо система навчання застаріла, тому вона не виправдала його очікувань.

    «Вища освіта наразі, на мою думку, застаріла, університети не встигають за тим, як динамічно розвивається суспільство. Всю необхідну інформацію можна отримати в інтернеті чи закінчивши курси», – каже хлопець.

    Ще в університеті, коли Роману підвернулась ідея з бізнесом, він зрозумів, що хоче розвиватись у цій сфері. «З власного досвіду скажу, що вища освіта навчила мене швидко приймати рішення, делегувати завдання різним людям. Саме це мені знадобилось зараз», – акцентує він.

    Підприємець переконаний, що особистісні якості людини, як-от логічне мислення, вміння аналізувати ситуацію, чітке бачення майбутнього, вміння «вдихнути» свою ідею, переконати, що вона вартує розвитку і за нею підуть люди, – основне в суспільстві.

    «Зараз звичайні люди без освіти можуть сформувати команду, яка відкриє бізнеспроєкт, розвине його і втілить у життя, тому вважаю, що вища освіта не є необхідною», – зауважує Роман Єжак.

    А 41-річна Юлія Жидик, власниця будівельної фірми в Чехії, закінчила лише дев’ять класів школи.

    «Йти здобувати вищу освіту у ті роки я не мала можливості через сімейні обставини, та й враховуючи «асортимент» того, що пропонували навчальні заклади, я не хотіла цього робити», – згадує жінка.

    У Празі Юлія проживає вже 15 років, поїхала в цю країну на заробітки. Згодом обставини склались так, що вдалось заснувати будівельну фірму. Зараз її основна діяльність полягає в управлінні процесами, що пов’язані з документацією та бухгалтерією.

    На питання, чи шкодує жінка про те, що не пішла здобувати освіту, відповідає заперечно. Каже, нема у ній потреби.

    Уляна ПИЛИПЕЦЬ

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!