Вивихи від Моха

  • Колись

    ТАРГАНИ

    Знайомий розповів. Далі з його слів.

    – Коли я служив, на кораблях завжди була сила-силенна тарганів. Тепло, багато їжі і води, є де сховатись – що ще цим комахам потрібно? Тарганів було настільки багато, що, коли ти заходив в каюту і вмикав світло, було чути гучне шарудіння тарганів, які розбігаються. Моряки з тарганами не особливо ворогували і ставилися до них, скоріше, як до домашніх тварин. Шкоди ж від них ніякої, це ж не комарі і не мухи. Одного разу замполіт малого протичовнового корабля Північного флоту пішов у заслужену відпустку і непередбачливо залишив на столі балончик з червоною нітрофарбою. Після вечері його сусід по каюті, штурман, лежав на ліжку і дивився в стелю. По підлозі, стінах, столі і всіх інших поверхнях, як зазвичай, тинялися таргани. Штурман довго дивився на тарганів, на забутий балончик з фарбою, і тут у нього виникла ідея, як розбавити сіре флотське життя. З порожньої коробки була виготовлена ​​пастка, кілька десятків тарганів були спіймані, пофарбовані на червоний колір і випущені на волю. Ще кілька таких заходів – і практично всі таргани в каюті набули нетипової для них яскраво-червоної масті. Закінчивши справу, штурман привів в каюту свого кореша – мінера. Вогняне забарвлення комах зачарувало суворого мінера, і він з криком «У мене вони будуть синіми!» помчав у свою каюту. Наступні кілька тижнів життя на кораблі нагадували день відкритих дверей в божевільні. У кожному житловому приміщенні, на кожному бойовому посту стояли тарганячі пастки, тарганів відловлювали і фарбували в геральдичні кольори їхнього сюзерена. Монокольори швидко закінчилися. Але тут хтось із власників тарганів згадав, що вболіває за «Динамо», і його загін набув жовто-синіх кольорів улюбленої команди. Після цього відразу ж з’явилися «шахтарі», «карпатівці» і т.д. Виникли й інші, неспортивні, спільноти. Наприклад, таргани, пофарбовані під бджіл, з чорно-жовтими смужками. Таргани-хрестоносці тощо. Армії росли, пристрасті розгорялися. Ініціативна група розробила правила взаємодії між босами тарганів угруповань. Було суворо заборонено перефарбовувати чужих тарганів. Але їх можна було або знищувати, або брати в полон (але тільки на своїй території!). Полон особливо заохочувався. За кількістю полонених бійців господареві каюти давалися бали, від яких піднімався його рейтинг. На корабельному стенді був вивішена таблиця змагання. Ініціативна група щодня рахувала кількість полонених і нагороджувала передовиків згущеним молоком. На тарганів почалося справжнє полювання – і на чужих, і на нічиїх. У каютах виникли концтабори для полонених. Якщо потрібні були гроші, групу тарганів (полонених або навіть своїх) можна було вигідно продати. Це був вже перебір. Тарганяча епідемія не обійшла стороною навіть командира корабля. Невідомо, скільки ще тривала б ця божевільна вакханалія, але одного разу на корабель зайшов командир бригади. Попиваючи чайок у кают-компанії, він побачив групу різномастих тарганів, які нагадували веселий дитячий мультик. У командира був шок. Вістовий кают-компанії був строго допитаний, екіпаж зібраний і комбриг виголосив емоційну промову, повну барвистих епітетів і метафор, сенс якої зводився до такого: «Батьківщина вам довірила захищати себе, а ви тут всякої фігнею займаєтеся!» На кораблі був оголошений тижневий оргперіод, протягом якого була підтягнута дисципліна, вилизані до блиску всі приміщення і поголовно винищені всі таргани. Благо, це було досить нескладно зробити, бо таргани були добре помітні на тлі тьмяних корабельних перегородок, а також збільшився мисливський досвід всіх членів екіпажу. “Грінпіс” би плакав…

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!