Вивихи від Моха

  • Днями

    НАШИЙНИК

    У мене чорний собака. Купив накладку на нашийник, яка світиться, щоб його було видно в темряві. Через десять хвилин прогулянки господиня іншого пса влаштувала лекцію, що я гроблю бідній собаці психіку, тому що повісив на кобеля червону лампочку, а це жіночий колір, у нього буде розлад самоідентифікації. Гуляємо тепер на іншому майданчику – не знаю, який розлад у цієї тітки, але підозрюю, що серйозний. А собаки, до речі, дальтоніки.

    Якось

    ПЕРЕЛОМ

    Знайомий розказав.

    Закрив лижний сезон складним переломом гомілки зі зміщенням, десь в кінці березня – на початку квітня. Місяць провів у лікарні: витяжка, потім операція, ще місяць на лікарняному, опісля майже пів року на милицях. Тепер така картина: літо, червень, спека, я на милицях зустрічаю знайому. Закономірне питання: “Що сталося”? Не замислюючись, відповідаю: “Катався на лижах, зламав ногу”. Довга пауза, потім дуже обережне зауваження: «Та ж літо!..» Довелося пояснювати.

  • Колись

    ЛЮЛЬКА

    Знайомий розповів.

    В одному з театрів, у столярному цеху, працював майстер на прізвище Хлопчик. Яків Михайлович. Випускник художнього училища за спеціальністю «дерев’яне зодчество», майстер на всі руки, справжній добрий чарівник. Міг виточити з дерева все, що завгодно, від голки до баштового годинника. Вирізав на замовлення рамки, шалівку, іноді портрети, балувався «чеканкою», загалом робив багато за гроші, а театр був для душі – лихі дев’яності, заробляли як могли. Декорації міг малювати і проєктувати цілодобово, з ним любили творити молоді режисери. Іноді допускав пияцтво на роботі, але … наступного ранку йому все пробачалося з мовчазного схвалення директора. Людиною він був спокійною, освіченою, знав ціну слову. Всіх новеньких «пропускали» через нього: «Іди в столярку, там побачиш Хлопчика, він все зробить». Здивовані новачки зустрічали чоловіка із сивою кучерявою чуприною. Паузу він міг тримати вічність. Чим швидше новенький починав говорити, тим більше він наживав друзів згодом – це закон. Одному Хлопчик Яша, не дочекавшись «Добрий день», простягнув кістляву дерев’яну руку з кишені, іншого зустрів дощем із тирси і криком «Па-ба-а-м-м». Коли його випадково вивели з себе, він з розмаху встромив стамеску в дерево і запропонував: «Витягнеш – твоя правда. Але я не впевнений…» Екстравагантно! Одного разу до нас заїхав «столичний метр». Був він дуже борзий і хамуватий. Вважав це творчою свободою і посилав жінок на репетиціях, треба чи не треба. Його представили як іменитого, але згодом виявилося, що він тільки допомагав комусь у столичному театрі другим режисером. Аякже, треба вчити провінціалів мистецтву!.. Всі чекали роботи над декораціями… Якось до кабінету директора вривається цей діяч і кричить: «Ви подивіться! Ні, ви подивіться, а я на вас подивлюся!» – і простягає… щось схоже на курильну трубку, тільки замість мундштука у неї… член! «Вражений, – покрутивши цей симбіоз, спокійно відповів директор. – Сеанс вуайєризму закінчений?» – «Я так не можу! Цей ваш… ремісник! Завтра прем’єра! Він знущається!» Директор покликав Яшу. Той прийшов, протер окуляри і мовчки сів, втупившись у директора. «Твоя робота, Михайловичу?» – «Ага. Рука не піднялася підписати – як живий». – «Ні, ти поясни нам! – закричав знову псевдотворець. – От хто тебе просив!» – «А ви пам’ятаєте, що ви попросили?» – «Так! Трубку, бляха муха!» – «Ні. Ви сказали… – тут Хлопчик нагнув голову і, витягнувши руку, басом продекламував: «Виточити мені якусь х…ню, щоб на трубку була схожа». Столичний почервонів і завмер. Директор пирснув: «Ви ще, друже мій, декорації третього акту не бачили… Завтра хотів показати…»

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!