Вивихи від Моха

  • Днями

    ІСПИТ

    Розповіли хлопці, які навчалися в Анкарі, в Туреччині. Один студент з Баку здавав фінальні іспити перед випуском. Навчався він на відмінно, всі викладачі його любили. Хтось порадив йому провалити один іспит і продовжити навчання на рік, щоб попрацювати і заробити грошей, бо, мовляв, закінчиш універ, поїдеш до себе в Баку, роботи немає, грошей немає, що будеш робити? А тут хоч заробиш. Поради друзів він послухав і на останньому фінальному іспиті здав порожній листок. Професор, який приймав іспит, коли перевіряв екзаменаційні роботи, побачив порожній листок від цього студента, подумав, це відмінник, знає предмет на відмінно, може, прихворів трохи, давай я йому допоможу. І поставив залік з оцінкою «відмінно»! Ви колись бачили студента, незадоволеного тим, що він склав іспит і закінчив університет?

    Якось

    ЦЕГЛА

    Тут якось виникла тема, як хто обходить хитрі системи контролю, придумані начальством (стеження за автомобілями по GPS, витратоміри на паливних баках і т.п.). Згадалося… Десь кінець 80-х – початок 90-х, звички соціалізму ще повністю не вивітрилися, і від нашого заводу послали бригаду на “підшефний” м’ясокомбінат встановити платформні ваги – з площадкою десь метр на два. Як зазвичай, якась плутанина, бригада з трьох чоловік стоїть перед прохідною з цими вагами і чекає, поки якісь там справи владнаються. Мимо снує потік народу – то чи обід, чи то нова зміна. Підходять кілька дівчат віком близько 30 років. «О, які хлопці до нас! А що це ви тут робите?» Хлопці теж на язик гострі були: «Та ось начальство вирішило, що занадто багато харчів через прохідні тягнуть, задумали автоматику поставити. Зважуватимуть при вході і при виході, якщо різниця більше кілограма, то будуть відправляти на огляд, дивитися, що там під одягом прив’язане…» Дві секунди на роздуми (не більше!): «Та це все фігня. При вході пару цеглин підв’язати, після прохідної – викинути, і виноси 10 кг без проблем!» Бригада оторопіла від такого оперативного вирішення проблеми… P.S. Реально тягали по 10 кг і більше – скільки кому дозволяло здоров’я і фігура, аби сильно не випирало…

  • Колись

    ЗВІТ

    Американський художник Х’ю Трой, відомий ілюстратор книг і великий любитель розіграшів, у роки Другої світової війни служив канцеляристом в одному з армійських навчальних таборів. Його мучила необхідність заповнювати величезну кількість бланків, відомостей і звітів. Як протест він винайшов спеціальний звіт про кількість мух, спійманих на липучку в офіцерській їдальні. Він став щодня посилати такий звіт у Пентагон. День за днем ​​ці звіти надходили до міністерства оборони, поки не сталося неминуче: хтось в Пентагоні задумався, чому тільки одна навчальна рота надсилає такий звіт. А де ж решта? Невже деякі офіцери нехтують своїми обов’язками? Одного разу до Троя підійшли двоє офіцерів з іншого підрозділу з питанням, чи не знає він, що це за звіт про спійманих мух, який від них стали вимагати. «Звичайно, знаю, – відповів Трой. – Я свій звіт посилаю кожен день». Вислухавши його розповідь, офіцери повідомили, що їм не надіслали відповідних бланків і вони не знають, за якою формою звітувати про мух. Тоді художник запропонував їм бланки, видрукувані на ротаторі, і показав, як їх заповнювати. Так що кількість паперів, які надходили в Пентагон, стрімко зросла. Наскільки відомо, генерали почали вимагати і від інших частин такі звіти. Втім, чим закінчилася ця історія, невідомо: архіви Пентагону, які стосуються того часу, все ще засекречені.

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!