Днями

ЗАНАЧКА

Домовилися ми якось з моїм майбутнім тестем піти на риболовлю. Зібралися, взяли човен і вирушили на Дніпро. Горілку я, природно, не брав, щоб не подумали нічого. Приїхали на місце, закинули вудки і стали готуватися до обіду. Постелили скатертину, порізали ковбаску, цибулю, помідори – все, як годиться. Тесть запитує: «Славку, ти взяв щось?» – «Ні». – «А я заначив. Піди подивися: там, у носі човна, праворуч, стоїть літрова банка, закрита поліетиленовою кришкою, – це спирт». Пішов я до човна, а у нього в носовій частині зроблена шафка. Відкриваю дверцята – на поличці стоять дві однакові літрові банки, закриті поліетиленовими кришками, одна зліва, інша справа, і обидві повні. Беру ту, що справа, і йду до столу. Сідаємо. Тесть каже: «Славку, наливай». Відкриваю банку, розливаю. Говоримо якийсь тост. Я підношу свою чарку до рота, і в ніс мені б’є моторошний запах якоїсь суміші технічного смердючого-смердючого спирту з чимось ще. Роблю вигляд, що зробив ковток, швидко ставлю чарку на місце і починаю терміново закушувати, мовляв, молодий ще, досвіду немає і т.д. Тесть бере у ліву руку бутерброд зі шпротиною, у праву – чарку зі спиртом, робить глибокий видих, підносить чарку до рота, робить перший ковток, завмирає… і дрібними ковтками, після нетривалої паузи, випиває її всю. Занюхує все це і видає: «Так, це гас, значить, спирт все-таки зліва…»

Якось

МОРОЗ

Інститут у Києві. Працював там проректор на прізвище Мороз. Йде цей Мороз по гуртожитку і в одній з кімнат бачить таку картину: на ліжку в одязі валяється в несвідомому стані якийсь студент. А в кімнаті бардак: речі, пляшки, недопалки… все в одній купі. Підходить проректор до цього студента і намагається з’ясувати його ім’я: «Юначе, ви хто?» Студент, ледве-ледве відкривши очі: «А ви хто?» – «Я – Мороз!» Пауза. «Щось ти рано цього року, дідусю».

Колись

КОЛО

На військовому судноремонтному заводі біля причалу стояв корабель. На причалі біля нього стояла корабельна бочка з білою фарбою. Коли корабель відпливав після закінчення ремонту, боцман забрав на борт цю бочку з фарбою, що залишилася. Але на асфальті від обвідка бочки відбилося біле коло… Коли через три роки корабель знову підійшов до цього причалу, боцман, зійшовши з трапа, побачив таку картину: молодий лейтенант учив матросів, як акуратно підмальовувати рівні обриси того самого кола, яке залишила на причалі бочка. Боцман про всяк випадок поцікавився: «А навіщо потрібне це коло?» – «А хто його знає! – відповів лейтенант. – Ми його вже три роки підмальовуємо».

І взагалі…

Троє євреїв і троє італійців збираються їхати поїздом в інше місто на конференцію. Вони зустрічаються перед касою на вокзалі. Першими проходять чергу італійці і купують по квитку на людину. Євреї ж купують один квиток на всіх. “Як же так? – дивуються італійці. – Адже в поїзді контролер, вас без квитків звідти виженуть!” – “Не хвилюйтесь, – відповідають євреї. – У нас є МЕТОД”. Перед відправленням поїзда італійці сідають у свої вагони, але намагаються підглянути, що це за загадковий метод у євреїв. Євреї ж усі набиваються в один туалет. Коли контролер підходить до туалету і стукає, двері трохи відчиняються, звідти висувається рука з квитком. Контролер забирає квиток, і далі вони без проблем їдуть у пункт призначення. Після конференції ті ж учасники знову зустрічаються на вокзалі. Італійці, надихнувшись “методом”, купують один квиток. Євреї ж не беруть жодного.

– А що ж ви покажете контролеру?

– У нас є МЕТОД.

У поїзді італійці набиваються в один туалет, євреї – в інший. Незадовго до відправлення один із євреїв підходить до туалету, де ховаються італійці, і стукає у двері. Висувається рука з квитком. Єврей забирає квиток і повертається до колег. Мораль: не треба використовувати методи, не розуміючи, як вони працюють.