У 2005-му, коли щойно відгриміла Помаранчева революція, Левада-центр провів у Росії опитування на тему, чи можливі там подібні події – повстання проти влади. І, як не дивно, чи не половина опитаних відповіли ствердно. А от відповідь на питання – яка причина може спонукати до такого росіян? – не мала нічого спільного з українською: переважно більшість назвали погіршення свого матеріального становища, іншими словами, «ковбасу».
Ось знову в Києві тривають акції громадянської непокори, а причина знову не ковбасна. Більше того, всі досить добре розуміють, що допомога Євросоюзу (через МВФ та інші інституції) буде поворотною і обтяженою багатьма непопулярними вимогами (підвищення цін на газ для населення, скорочення бюджетних витрат тощо). А от російська – нехай і законсервує нинішнє жалюгідне становище країни – дасть моментальний ефект: зниження ціни на газ і збільшення транзиту точно покращать ситуацію з наповненням бюджету.
Імовірно, саме тому багато росіян так щиро дивуються: «ну що ж цим хохлам ще треба, коли ми вже погодилися ділитися доходами від газу?».
І тут ми приходимо до фундаментальної відмінності ментальностей двох начебто «братніх» народів: для українців однією з базових цінностей є почуття власної гідності, а росіяни сприймають за таке свій великодержавний шовінізм. Саме тому так легко в умовах відносної ситості уряд забирає в росіян основні громадянські свободи і це не викликає жодного серйозного протесту. І саме тому росіянину так складно зрозуміти, навіщо люди в Україні десятками і сотнями тисяч виходять на акції протесту, і йому доводиться вигадувати всілякі нісенітниці на зразок «оранжевих технологій Держдепу».
Якби росіянин розумів почуття власної гідності як базову цінність, йому б і українця було простіше збагнути. Втім, тоді й принцип «геть від Москви!» значно втратив би на актуальності.
Карл Волох, підприємець, блогер