Ретроспектива на перспективу

  • 30 архівних відео про повоєнний Станіслав «відкопав» громадський активіст Тарас Зень в нетрях київського кіноархіву.

     

    Усе почалося зі «Смуги перешкод»

    Гонитву за раритетними кадрами нашого міста активний франківчанин Тарас Зень розпочав три роки тому під час зйомок документального фільму «Смуга перешкод. Історія Івано-Франківського Пласту». Тоді для майже півгодинної документалістики пощастило віднайти унікальні архівні кадри. Йдеться про найстаріше відео про місто Станіслав, датоване 1944 роком, на якому увіковічений митрополит Андрей Шептицький серед пластунів, та вимарш пластунів у Хусті у 1930 році.

    «Мене це обурило, – каже Тарас. – Чому про Львів, Тернопіль відео є, а панорами нашого міста немає? Я продовжував шукати. Сестра моєї дружини живе в Німеччині, вона писала листи в архіви Австрії і Німеччини. Там немає, в Росії немає і в Києві немає!»

    Але Зень не опускав руки. Напередодні Нового року в нетрі київського кіноархіву його покликав азарт. Упродовж двох днів на старих бобінах перелопатив сотні ретроспектив, зі згадками про Станіслав знайшов три десятки.

    «Ми сиділи за спеціальним старим столом. За словами архівістів, це останній монтажний стіл в Україні. На кожній бобіні від чотирьох до шести сюжетів. Наприклад, Дніпропетровськ-Луганськ-Франківськ-Кіровоград. Я змушений був переглянути посекундно кожну, адже стіл не дозволяє швидко перемотати плівку, може тільки трошки прискорити», – розповідає Тарас.

    Кожне відео досить коротке. П’ять зі знайдених сюжетів Тарас вирішив не переписувати та не оцифровувати, бо вони були зовсім нецікавими, та й важливої інформації для міста не несли. Але більшість кадрів, які впродовж десятків років зберігалися на бобінах, – унікальні.

     

    Коли історія переважає сучасність

    Найстаріше нещодавно знайдене Зенем відео датоване післявоєнним 1946 роком. На ньому зафіксовано покладання вінків біля «вічного вогню» неподалік від вокзалу. «Сам вокзал інший, і пам’ятник не такий, як зараз. Не було монументу матері з дітьми. Загалом, не лише зображення, але й озвучення та зйомки надто радянські», – каже Тарас та показує відео.

    Кадри чорно-білі. Чітко видно обличчя, дії людей, їхню одежу та довкілля. За кадром – чіткий монотонний україномовний дикторський голос. Здавалось би, особливої цінності ці надто похмурі кадри не мають. Але Тарас заперечує: відео містить багато краєвидів нашого міста, які час, пам’ять та забудовники затерли давно і назавжди.

    «Наприклад, на відео є зображення медакадемії. Зараз навпроти банк, тоді його не було. Окреме відео – про кінотеатр Шевченка. У місті мало хто його пам’ятає, а він був розміщений навпроти зупинки «Пошта». Ще один цікавий фрагмент про те, як відкривають центральний універмаг. Я завжди думав, що він був на звичному для нас місці – а ось і ні! Раніше універмаг був у Пасажі Гартенбергів», – пояснює Тарас цінність знайдених матеріалів.

    Більшість сюжетів – ода «країні рад». Суцільні пам’ятники та маніфестації. Тарас похапцем озвучує одне з побоювань – аби його не звинуватили у пропаганді СРСР.

    Щоправда, були і смішні моменти. «Коли переглядали – реготали, – ділиться Зень. – Наприклад, піонери на день стали керівниками кінотеатру Шевченка. А святкування 1-го травня проводили, наче маскаради в Мексиці – кльові, не те, що тепер. Всі шикуються, несуть велику квітку, квіточка відкривається, з бутона виринає маленька дівчинка і голуба випускає. Переглядав архівні відео про 1-ше травня в Дніпропетровську, Москві, Києві – всюди однакова картинка, а Івано-Франківськ вирізняється. Все те ж саме: транспаранти, трибуни, але попереду завжди гуцули йшли».

    Тарас зупиняє чергове відео. Каже, цікаво було б знайти когось із тих, хто зафіксований на плівці. Це 50-60-ті роки минулого століття, і є ймовірність, що ті люди ще живі. Зень вірить, що віднайдені сюжети передивиться багато іванофранківців і, може, хтось своїх родичів побачить.

     

    Аби жило!

    До кожного відео в архіві існує короткий опис. Втім, анотація суха та малоінформативна, а за перегляд кожної бобіни потрібно платити – екскурс у радянське минуле коштує 21 гривню.

    «Спочатку мав сумніви щодо перегляду, не хотів даремно гроші витрачати, але потім зрозумів – таки треба. І не пошкодував! Береш бобіну, там занотовано, коли останній раз її переглядали, так, як на книжці у бібліотеці. Записи датовані 60-80-ми роками, і я зрозумів, що ніхто Станіслав не досліджував. Поштівками, фотографіями захоплюються, а відео – ніхто», – зробив висновок Зень. Це підштовхнуло  Тараса до роздумів про те, що історія Станіслава–Івано-Франківська ще має таємниці.

    Дослідник обіцяє, що за сім замків зображення колишнього Станіслава не буде ховати, але й спеціального архіву не створюватиме. Вже 22 січня відбудеться презентація «Старого відео міста Станіслав». А відтак закине раритетне відео в інтернет – «аби жило!».

    Мрія Тараса – знайти відео міста, зняте за польських і австрійських часів. Він твердо вірить в те, що воно існує. За переказами, є відео, коли в 1943 році на Вічевому майдані зафільмували збірку добровольців до дивізії СС «Галичина». Є історичні згадки, що цю подію знімали одразу на кілька камер. Навіть збереглося прізвище одного з операторів – це пластун Юліан Дорош.

    Зень вивчив життєпис Юліана. Дізнався, що він навчався в гімназії на вул.Липовій. Каже, є згадки, що Дорош знімав тодішнє місто і вважається піонером кінематографа в Галичині, одним із перших, хто фільмував українців, а не поляків.

    «Деякі відео Юліана Дороша ми знайшли. Фрагменти того відео є у «Смузі перешкод». Він знімав навіть Бандеру в таборі «Сокіл», але чи збереглися записи, ми не знаємо. Родичів питали – теж не знають. Якби знайти – ото була б бомба!» – мріє  Тарас. Адже знайдені відео – це лише початок для довгих та ретельних досліджень і, не виключено, творчих експериментів.

    Ірина ТИМЧИШИН

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!