Роман РОСЬ: «Просто треба бити в одну точку…»

З 4 по 15 грудня в місті відбудеться значна культурна подія – джазовий фестиваль «Jazz bez». «Галицький кореспондент» розмовляє про джаз з організатором фестивалю, відомим музикантом Романом Росем.

– Ти львів’янин, а от робиш фестиваль у Франківську. Чому?

Добре має бути там, де ти живеш. Я дуже люблю свою внутрішню географію, люблю розширювати її якимись містами, власне пожити там, а не просто приїхати в гості. А для того, щоб пожити, треба привезти купу друзів, аби взагалі було гарно і весело. «Jazz bez» триває вже довгий час, практично 8 років. Він приходить в різні міста. Цього року, крім Львова, це Севастополь, Луцьк, Харків і ще два польські міста. Зараз мені закортіло затягнути цей фестиваль у Франківськ, щоби заповнити цю нішу тут. Це вартує того: привозити сюди хорошу музику, робити майстер-класи, показувати людям, щоб вони не боялися грати джаз, не боялися імпровізувати. Треба трохи посунути цю філармонічну культуру, бо вона заполонила практично все, принаймні в Франківську. Думаю, це справа часу, просто треба бити в одну точку.

– В 70-80-ті р., коли приїжджали в місто джазові виконавці, вони могли збирати повні зали, був повний аншлаг. І пам’ятаю, що музиканти грали джаз. Зараз молоді повністю від цього відійшли. З чим це пов’язано? Є ж музучилище, музпед, і ніби й професійних музикантів не бракує, але джаз ніхто не грає….

Ставлення до музики трохи поверхневе. Платять гроші, наприклад, в філармонії – граєм. То є реальна робота – треба бути на репетиціях, грати планові концерти – от і граєм. Джазу нема, ніхто не платить за це гроші. Грати за свої гроші нема сенсу.

– Давай трошки про комерцію. Цей фестиваль є комерційним?

Перший фестиваль завжди виходить комерційним навпаки. Ти дуже комерційно влітаєш в якусь певну суму! І в нашому випадку може вийти абсолютно так само. І що зробиш? Фестивалі в Україні роблять фанати, якісь «абсолютні космонавти»… Це як останні «Шешори» і багато інших різних фестивалів, які «влітають». Можна просто: не зібрав грошей – не робиш. Але зараз цей фестиваль відбувається у Львові, і доїзд музикантів сюди не такий вже й коштовний. На жаль, через брак грошей ми не можемо запросити найбільш маститих музикантів, які будуть на фестивалі цього року, але приїдуть дуже потужні групи, і фактично Petro Zadorozhnyyможна потягнути цю оплату через квитки, через невеликі допомоги мера і кількох спонсорів, які все-таки змогли виділити якісь суми на фестиваль. Тобто так виглядає, що все вдасться! Ну, і плюс «L Клуб», який бере на себе основну частину витрат. Так що, думаю, перший наш «блін» вдасться, а наступний мав би бути легшим. Якщо фестиваль пройде гарно, то наступного року його можна буде внести в бюджет міста. Можна буде зробити його в філармонії, потужніше, з більшим кошторисом. І не ходити й не канючити грошики всюди, де тільки можна, а зробити з розмахом!

– А як реагує бізнес, коли ти до них звертаєшся з ідеєю дати гроші на джаз?

Ну, на другу частину цієї фрази дуже добре реагують, а на першу – трохи гірше. І здебільшого це все закінчується обіцянками або значно нижчими сумами, ніж потрібно. Але що можуть, все-таки трошечки дають. В нас також є мале уявлення про бізнес, це ж не означає, що в тебе там купа грошей в кишені. Всі гроші десь обертаються, плюс криза (хоч криза більше в голові, як і з грипом вийшло), то про який джаз може йти мова – «пір во врємя чуми» і т.д. Тому час, звичайно, «цікавий» для проведення фестивалів, але іншого може й не бути.

– Можна тепер детальніше про сам фестиваль, про ті імена, які заслуговують уваги?

«Thuiller trio», французькі музиканти, будуть 13 числа. Склад: туба-бас, тромбон і перкусія. Надзвичайно цікаві музиканти, джазмени. Сам Тюльє керує двома фестивалями у Франції. Вартує послухати. Це такий інтелектуальний сучасний європейський джаз. Дуже цікава музика, найбільше вона грається у Франції. Навіть можна якось так означити її як «французький джаз». Більше головою, ніж серцем відрізняється від чорного свінгу, тобто інтелект і величезні знання класичної музики, але плюс джазовий свінг.

Ну, «Шоколад» знають у Франківську, вони вже фактично два чи три концерти зіграли. Молодий піаніст Кирилов, один з найкращих зараз в Україні, – тобто музиканти чудові. А «The bend» зараз зробили нову програму з Мироном Блищаком, який грає на всьому, це дуже цікавий музикант. І от вони, використовуючи там всякі коломийки, гуцульські наспіви, дають от такий дуже професійний джаз-рок.

«Дзиґа-джаз» – квартет, виступатиме 5 грудня. Це Кіт – надзвичайно ніжний джазовий трубач, власне, свінгів, старшого покоління музикант. На клавішах – Аркадій Горіхів, який теж представляє то старше покоління, яке колись грало у львівських клубах, робило джазові оркестри, тобто є фанатом джазу, що не збивається зі своєї теми. На барабанах – Надольський, це «товариш», який може просто сидіти один за барабанами, і це вже буде театр одного актора. І саксофоніст Очагін.

– Мені цікаво, як би ти сформулював, що таке джаз?

Джаз це є перша спроба вийти за рамки, за рамки будь-чого. Тобто певний скомпонований твір грає оркестр, і в ньому нема кроку вліво-вправо, а в джазі натомість є вихід і подача своя. Для того, щоб грати джаз, музикант обов’язково повинен мати в голові якусь мелодію. Він може взяти інструмент і грати цю мелодію в будь-якому місці і в будь-який час, бо інакше в нього імпровізація не вийде і це вже буде не джаз. Бо джаз – це розмовна музика, музика-спілкування, це є окрема мова, якою музиканти можуть порозумітися між собою. Тобто які би люди не були, з яких би далеких і різних країн не приїжджали, вони беруть інструменти в руки, грають, і відразу все зрозуміло. От, наприклад, мій син, якому зараз 2 роки, говорить своєю мовою. Це мова без слів, це є просто музика. І все зрозуміло – думаю, що це, власне, воно.

– А малий тебе розуміє?

Коли я граю на скрипці, він сидить з інструментом і спілкується зі мною на рівних. На це дуже цікаво подивитися!

Розмовляв Влад Требуня

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!