Як повідомляв у минулому номері «Галицький кореспондент», під час відновлення криївки у селі Пістинь відкопали бідон, в якому знайшли архіви УПА Коломийського та Косівського районів. Важливі документи в землі зберігалися 65 років.

Серед пошуковців був Петро Пліхтяк. Він працює лісничим у Кутському лісгоспі, довколишні виярки та пагорби знає майже досконало. Про те, що в лісі поблизу Пістиня орудували загони повстанців, чув від очевидців, але де шукати давні схрони, не знав. За понад вісім років відновлення криївок дослідники (а крім Петра Пліхтяка, цим займається Василь Котюк та Дмитро Мартиняк) перекопали чимало місць. Вказівником в останньому випадку була земля, що почала просідати. Понад рік вони готувалися до масштабних робіт, два місяці копали. Знайдене стало справжньою сенсацією.

Петро пригадує, що спочатку натрапили на щось кругле та металеве. Спершу подумали, що то вибухівка. Адже чули, що колись місця довкола схронів мінували. Це робили і свої, і радянські «визволителі». Коли цікавість подолала страх, чоловіки почали руками обережно розгрібати заіржавілий метал і побачили, що то накривка від бідона.

 

Коли цинк рятує

«Нижня частина документів майже зітліла, фактично 65 років вони пролежали під землею. Але закритий бідон їх таки врятував. І коли підсушили від конденсату папери, знайшли багато цікавого», – розповідає лісничий.

Оцинковане нутро бідона врятувало унікальні артефакти. Коли дослідники відкрили знахідку – побачили стоси документів: пронумеровані архіви, списки селян, вивезених у Сибір, загиблих упівців та так званих винищувачів. У записах йшлося про дві сотні «стрибків». Так місцеві називали «істребітєлєй» – тих, хто формував диверсійні загони, що ходили селами та під виглядом партизанів знущалися над місцевими.

Також у заіржавілому сховку знайшли агітаційні листівки, накази, розпорядження, список вчителів, яких завербували націоналісти, аби вони школярам передавали потрібну інформацію. Серед документів чимало бухгалтерських записів: витрати на опалення та заготівлю дров у сільські школи, матеріальна допомога родинам тих, кого вивезли у заслання, витрати на господарку, закупівлю одежі та чобіт і навіть опис посадженого лісу та порід дерев. А ще були вірші. Усе посортоване у папки та датоване за роками – від 1946 до 1951.

У запакованих паперах було також кілька радіоламп. Історики пояснюють: це запасні деталі до радіоприймача «Родіна». А ще згортки спеціального паперу. За переказами, в тамтешніх лісах був бункер-друкарня, який пістинські пошуковці мріють віднайти. Кажуть, десь заховано зброярню, а неподалік був медичний та районний бункери УПА.

Знайдений у Пістині схрон українських партизанів знаходився у стратегічному місці – біля дороги, що з’єднувала Коломию та Косів. Це не перша криївка, яку відновили чоловіки. У сусідньому селі Микитинці вони відтворили місце схову сотенного Білого, який загинув у 1948 р.

 

Не дівоцтво, а біда

«То було не дівоцтво, а біда, треба було сидіти вдома, бо підеш – пропадеш. Ми знали, що в лісі є криївка, але їсти носили в інший бік, не туди, де відкопали бідон», – розповідає 84-річна Марія Строжук.

Хатина бабусі під самим лісом. Жінка пригадує, що місцеві повстанців підтримували, носили їсти, виконували деякі їхні завдання, але де криївка – того ніхто не знав. До сих пір пам’ятає, як мати по дев’ять буханок у піч клала, аби передати свіжого хліба упівцям. Якщо власної муки не було, хлопці з лісу приносили. Хлопцям передавали борщ, капусту, бараболю, молоко та сир.

Біля хати Марії Сторожук у 1948 р. був бій, бо стежка з села до лісу проходила простісінько повз обійстя. Тоді кулеметна черга прошила хату та грушку. Це було в серпні, бо з-під складених під хатою снопів пшениці вона ще довго гільзи визбирувала, а поранене дерево з того часу десять років не родило і не росло.

«Я перелякалася і закрила двері зсередини. Коли все закінчилося, солдат прийшов, спитав, чи нічого спільного з партизанами не мала. Потім мене кілька разів кашкетом по голові вдарив, але не чіпав. А маму дуже сильно побили, вона дві неділі не вставала», – згадує Марія Строжук. Коли побита жінка пішла скаржитись, їй порадили помовчати, бо всю сім’ю винищать. А її, 17-річну, за побачений бій сім разів у НКВД викликали.

Марія Строжук має 14 внуків. Її діти зізнаються, що мати ніколи не згадувала про те, що було у ті грізні роки, лише зараз їм відкриває таємницю.

 

Не перша і не остання

На Прикарпатті наразі віднайдено кілька десятків криївок, тоді як їх було кілька тисяч. Щоправда, натрапити на добре збережені документи щастить не завжди. Найцінніші архівні дані разом із бідоном відкопали на Косівщині, на Болехівщині металевий ящик із документами зняли з високого дерева. Архів, знайдений у Пістині – у доброму стані, він відкриє чимало таємниць діяльності українського підпілля на Коломийщині та Косівщині, переконані історики. Вони вважають, що це робочий архів, бо залишилося багато чистих зошитів та цикльосного паперу.

«Ми знаходили повністю законсервовані архіви. Вони були закриті документами та приготовані до багаторічного зберігання. А цей існував для того, аби повстанець міг із періодичністю ним скористатися, викинути певні матеріали і покласти нові. Він був біля криївки, а бідони, які зберігали важливі дані, закопували далеко від схронів», – пояснює директор Обласного музею визвольної боротьби ім. С.Бандери Ярослав Коретчук.

Інформаційні звіти 50-х років – ось найбільша цінність пістинської знахідки. Це прізвища арештованих та вивезених, перелік проведених каральних акцій МВД та МГБ. І завдяки їм місцеві мешканці можуть більше дізнатися про долі загиблих родичів.

Наразі знайдені документи розділили на чотири частини, їх пошуковці, як зізнається Петро Пліхтяк, переховують у різних місцях. Адже щойно повідомив про знахідку – до нього почали дзвонити з невідомих номерів, пропонувати гроші, а коли відмовляв віддати раритети – погрожували. Тож він вважає, що розділені документи легше вберегти.

Частину архіву віддадуть на дослідження, куди саме – вирішуватиме громада села. У Пістині планують створити музей просто неба та разом із криївками з сусідніх районів об’єднати в історичний екскурсійний маршрут. Для пішоходів дорогу помаркують, для водіїв – позначать у навігаційних схемах. Криївку відновлять, аби діти та дорослі приходили на екскурсії та вивчали минуле визвольного руху на Косівщині.

«Це, дійсно, та правда, про яку ніхто точно нічого не знає. І те, що ми знайшли, допоможе виховувати наших дітей. Бо навіть у знайдених документах ішлося про те, наскільки важливо дати правильну освіту молоді», – додає Петро Пліхтяк.

 

 

Ірина ТИМЧИШИН

 

 Читайте також:

«Залізний пластовий хрест» знаходить героїв

Героїчну спадщину зафіксують в коміксах