Чому лікарі не відповідають за свої помилки?

 

«За 10 хвилин після початку процедури у кабінеті щось почало гриміти, падати. Я зайшов туди. Наталя билася в конвульсіях на підлозі. Гінеколог покликала іншого лікаря, а сама давала дружині нюхати нашатир. Що таке покликати лікаря? Це хтось пішов на другий поверх, знайшов там когось, там узяли ліки, спустилися. Це зайняло не одну хвилину, а десь до п’яти. Коли він прийшов, він сам був у щоці, навіть не міг потрапити шприцом в ампулу. Що кололи – не знаю. Судоми тоді вже були не такі різкі. Як би це сьогодні не звучало, на той момент вже було ясно, що нічого доброго не буде…»

Дмитро Кравчук залишився один з двома маленькими дітьми: дворічним Матвієм та трирічною Уляною. На початку березня його молодій дружині Наталі гінеколог зробила укол лідокаїну. За десять хвилин 27-річна жінка померла.

Лікарі приречені помилятися. За оцінкою Міністерства охорони здоров’я Великобританії, в 10% госпіталізацій лікарі завдають шкоди хворим. Це близько 850 тисяч випадків на рік.

Яка картина в цілому по Європі? Така ж сама. Робоча група організації “Лікарні для Європи” дійшла висновку, що кожен десятий пацієнт європейських лікарень постраждав від небажаних ефектів лікування.

Скільки страждають в Україні? Такої статистики ані лікарні, ані медична влада, ані правоохоронці не ведуть.

Так само немає ніяких даних, скільки лікарів відповідають за свої помилки.

На 100 днів нової влади міністр охорони здоров’я Зіновій Митник більше години розказував, як нам потрібно обмежити рекламу ліків, чи повернеться свинячий грип і чому страхова медицина – це добре. Але коли вона буде запроваджена і як вона гарантуватиме відповідальність лікарів – з вуст головного лікаря країни про це не пролунало ані слова.

«Свідомо» відправило до міністра запит. І вирішило з’ясувати, чому в країні, де більше 30 статей Кримінального Кодексу передбачають покарання для лікарів-злочинців, такі злочини, як правило, навіть не розслідуються.

Історія Наталі Кравчук стала сумною ілюстрацією нашого дослідження.

Нема куди скаржитися

“Протягом перших півгодини три рази приїжджав катафалк з моргу забирати її. Я зачинився в приміщенні і сидів сам, нікого не було. Вони її кинули у такому стані, у такому вигляді жахливому. Тільки лице накрили білим рушником. І все. Я її одягнув, вкрив її і був з нею… Приїхала міліція, почали все це збирати зі свідками. Експерти районні, міські, міністерство, прокуратура… Стільки було людей – більше 20. Комісії шушукаються, у кого що не спитаєш – іди до того, до того. Розмовляти було неможливо, футболили. Що далі? Ніхто нічого не казав…»

У Британії незалежне Національне агентство з безпеки пацієнтів спеціально збирає інформацію про небажані медичні історії. До агентства можуть звернутися і пацієнти, і самі лікарі (анонімно). Кожна заява розглядається і фіксується у загальній відкритій базі даних по кожній лікарні. Будь-хто може подивитися, скільки претензій було до лікарні, перш ніж туди йти.

А в Україні? Людмила Солоп протягом семи років безкоштовно захищала постраждалих у громадській організації «Всеукраїнська Рада захисту прав та безпеки пацієнтів» і фактично започаткувала напрямок медичної юриспруденції в Україні. За її підрахунками, лише 10-15% людей намагаються довести провину лікарів.

«Кількість звернень прямо пропорційна освіченості та інтелектуальному рівню населення», – пояснює юристка.

А куди йти людям? Спеціального органу з розгляду скарг немає. До Міністерства охорони здоров’я минулого року поступило 3 800 скарг на лікарів. Міністерство визнає, що просто навіть розглянули не всі.

«Зручний» діагноз за пляшку

«Ось “Лікарське свідоцтво про смерть №653Г від 19 березня 2010 року”. Причини смерті встановлено судово-медичним експертом Богдаш В.В.: “Засвідчую, що на підставі розтину мною визначена послідовність патологічних процесів, станів, які призвели до смерті, та встановлено такі причини смерті: Т88.6 – анафілактичний шок. У48.3 – ускладнення, пов’язані з використанням анестезуючих засобів місцевої дії”.

Я мав особисту розмову з патологоанатомом після розтину. Він підтвердив, що дійсно у Наталі був поліп, передпухлинний, передраковий стан. Треба було терміново це робити. Це треба було знеболити і видалити. Він не міг багато говорити, але єдине, що я запитав, – діагноз. Яке б горе не було, але я цікавився, хотів бути в курсі, щоб мене не “кинули”, не виставили це все неправильно. Він мені пояснив. Анафілактичний шок… Такий діагноз і я можу вам поставити після чого завгодно. Але чому це було? Через лідокаїн, зрозуміло. А вони написали по-хитрому».

Кожен померлий потрапляє на стіл для розтину. Там патологоанатом ставить останню крапку в житті, точніше, смерті пацієнта. Розрізаючи тіло по шматочку, він бачить усе: від чого помер пацієнт, від чого його лікували, що пропустив лікар. Його висновки вносяться в графу «Причина» свідоцтва про смерть.

«За пляшку коньяку, якщо хороший патолог, можна домовитися, що причина буде трохи неповна, – розповідає лікар інтенсивної терапії. До його відділення щодня поступає безліч пацієнтів з усіма можливими діагнозами. Багато з них так і не виходять з лікарні.

«Ну помер онкохворий від пневмонії. А лікар її навіть не діагностував – у таких хворих це практично не проявляється. Все одно б помер не сьогодні, то завтра. Чому ж патологу не пропустити цей факт», – прижмуривши очі, вдивляється, як реагуватиму.

«Тільки принципові патологи все пишуть, але з такими в лікарнях строго. Ну кому потрібен такий авторитет? – і сам до себе: – Нікому».

Якщо родичі запідозрили кримінал і подали до суду, померлого розтинає не патологоанатом, а судмедексперт. Зазвичай для медичних справ це глухий кут.

Справа загиблої 18-річної дівчини після аборту у клініці “Гінультрамед» вже дев’ять місяців лежить у Київському міському бюро судово-медичної експертизи.

«Справа медична, а все, що стосується медицини, лікарів, лікарських помилок, – це списується», – розповідає адвокат сім’ї дівчини Дмитро Євчун.

«Свідомо» підняло цю тему на останній прес-конференції генерального прокурора Олександра Медведька.

– Буквально вчора я мав розмову з головним судмедекспертом Києва Володимиром Юрченком, і він скаржився, що просто фізично немає спеціалістів».

– Чому затягуються медичні справи, які зараз на розгляді у судмедекспертів?

– Я з’ясую. Не знаю про ці випадки. Уточніть, будь ласка…

У Британії, щоб уникнути впливу Міністерства охорони здоров’я на судмедекспертизу при розгляді медичних справ, цю службу винесли з-під його контрою. Там судмедекспертиза – частина Міністерства внутрішніх справ.

В Україні – Міністерства охорони здоров’я.

Кругова порука

«Потім прийшли лікарі: котрий робив укол і котрий займався реанімацією. Почали всі ліки, шприци, що їй кололи, складати в кульочок і забирати. Я їх зупинив і забрав це все. Зрозуміло, для чого вони це робили. Тоді вони залишили це все в судні, забрали свій кульочок і пішли.

…Минулого тижня я дзвонив щодо результатів розгляду комісії – ще не було. Мені порадили забрати медичну книжку Наталі з лікарні. Я не знаю, яка медична книжка виявилася у слідчого, тому що всі медичні книжки вдома, я спеціально перевірив. Я так розумію, що цей гінеколог – вона окрему завела для цього лікування».

«Розбір польотів». Так лікарі між собою називають комісію, яку у разі смерті пацієнта призначають у наших лікарнях. Цей розбір завжди проводиться за закритими дверима – без повідомлення родичам. Але головне – до комісії включають лікарів цієї ж лікарні! Ви б змогли викрити помилку колеги, за яку він має отримати п’ять років в’язниці, знаючи, що завтра такий самий колега оцінюватиме Вашу помилку?

«Ну навіщо повторно травмувати близьких, – лікар терапії зачиняє вікно, за яким святковий концерт до Дня медика. – Їх же вже не повернеш. А якщо по кожній справі звертатися до суду, хто ж лікуватиме? Всі тільки й боятимуться помилитися».

Як в інших країнах? У Британії кожна справа розбирається комісією з лікарів із різних лікарень. Кожен член комісії ризикує власним авторитетом та довірою пацієнтів, тому зацікавлений якомога об’єктивніше розслідувати справу. Якщо комісія доводить провину лікаря, справа переходить до правоохоронних органів.

«Наша мета – упевнитися, що людям надають якісну допомогу в лікарнях, будинках для людей похилого віку та інших соціальних установах», – пишеться на сайті комісії.

В Ізраїлі «помилки лікарів» розбирає спеціальний етичний комітет. У ньому шість чоловік: два лікарі, причому один з іншої лікарні, юрист, психолог, представник громадської і релігійної організацій.

Коли це буде в Україні?

Що відповів міністр

«До Шпака. Його департамент на цьому спеціалізується», – за день відповіли в прес-службі МОЗу.

В приймальні повно людей.

«Ви до кого? Ігор Вікторович зайнятий», – тримає оборону жінка перед дверима з табличкою «Шпак І. В. директор департаменту з управління та контролю якості медичних послуг».

«Хай заходять», – лунає з кабінету.

– Медицина відноситься до виду господарської діяльності з високим ризиком для життя. Ми це розуміємо, – розлого починає Шпак. – Ви ж розумієте, на всі скарги Міністерство реагувати просто не може. По кожному ж випадку не буде направлятися комісія. Держава ж також має свій гаманець…

Розмова триває півтори години, але повідомити Вам є мало що.

Коли буде спеціальний орган з розгляду скарг? Невідомо. Як покращити об’єктивність і вчасність висновків судмедекспертів? «Це компетенція не мого департаменту». Чи будуть формуватися незалежні комісії для розбору помилок? Теж немає інформації.

Натомість представник МОЗу повідомив, що є плани запропонувати включити в законодавство саме поняття «лікарська помилка». Зараз в Україні її немає.

Страхова медицина може зменшити проблему

Усі п’ять законопроектів про запровадження державної страхової медицини, які подані до парламенту, передбачають створення загальнодержавного фонду. З нього постраждалі від помилок лікарів мають отримувати відшкодування. Але законопроекти припадають пилом (перший написаний ще 2007 року). Тому що депутати не можуть домовитися, хто буде керувати грошима.

Марія ЗЕМЛЯНСЬКА,
бюро журналістських розслідувань «Свідомо»,
для «Галицького кореспондента»