Що вражало й хвилювало, дратувало й тішило мешканців старого Станиславова? «ГК» пропонує добірку цікавинок з міських газет початку минулого століття.

Де вода для військових коней? На початку 1920-х років у станиславівських казармах, що знаходилися на розі вулиць Бєлінського (тепер – Сахарова) та Зосиної Волі (тепер – Коновальця), зовсім не було криниць. Тому тричі на день жовніри гнали табуни коней на водопій до помпи по вул. Зосиної Волі, знімаючи у теплі дні хмари пилюки. А ще безсоромні жовніри, скеровуючи коней, вживали сороміцькі слова. Обуренню мешканців не було меж! «Може, би всі військові казарми мали власні криниці й не нищили помпи бідному населенню», – запитують станиславівці через газету «Українське життя» від 1 травня 1921 року.

Рекорд швидкості у поштовій комунікації. 17 квітня 1921 року прийшов до мешканця Станиславова (прізвище не вказане) рекомендований лист з Ужгорода з датою відправлення 5 червня 1920 року. На конверті було зазначено, що лист переглядався військовим поштовим контролером. Лист мандрував до адресата понад 10 місяців, та ще й чомусь через Львів!

Галичани судилися менше, ніж поляки. Цікаву судову статистику знаходимо в газеті «Нова Зоря» від 15 травня 1932 року. Виявляється, що польські громадяни мали схильність до судових тяжб. Згідно зі статистикою, кожен 20-ий польський громадянин мав конфлікт з карним кодексом, а кожен 12-ий вів процес за майнові права. В 1929 році польськими судами було розглянуто 4 млн. 459 тис. справ, а в 1930 році – уже 4 млн. 824 тис. справ! Найбільшу кількість справ становили так звані «писківки», тобто процеси за образу гонору. З судових справ держава мала чималий дохід: у 1928 році – 48 млн.зл., у 1930 – 47 млн. зл., а за 1932-1933 роки – до 60 млн. зл. Цікаво, що жителі Західної Польщі судилися в три рази більше, ніж галичани, та майже в чотири рази більше, ніж волиняни.

Війна афіш. Театри завжди прагнули привабити якнайбільше глядачів, проте часто у цьому прагненні використовували не зовсім коректні засоби.

Так, наприклад, у 1928 році хтось постійно зривав афіші польського театру ім. С. Монюшки. Хуліганів навіть довелося присоромлювати через пресу. Проте у цій війні афіш виявився несподіваний переможець – кінематограф!

Навіщо інтелігенти у Повітовій раді? Під час виборів до Повітової ради 9 листопада 1912 року від сільських громад ніхто з українських кандидатів-інтелігентів обраний не був, хоча напередодні збори виборців висловилися за обрання хоч одного українського інтелігента супроти 20 польських. Проте Виділ повітовий та старі радники Ради були проти. Колишній Соймовий посол Йосип Гурик з цього приводу заявив, що інтелігентів у Раді повітовій зовсім не треба, бо вони ніколи нічого доброго не зробили. Його селяни і послухали!

Собача вірність. Сумна новина облетіла Станиславів 27 січня 1935 року. Неможливо читати повідомлення в газеті «Kurjer Stanislawоwski» без сліз. Після трагічної загибелі одного з мешканців міста (прізвища не називається) його пес ліг на могилу і ніхто не міг його звідти забрати. А так як зима в 1935 році була дуже морозною – на Водохреще морози досягали 20 градусів, то, звичайно, вірний собака за ніч замерз. Інколи наші брати менші нагадують вічно заклопотаним людям, що ще існує справжня дружба і відданість.

Підготувала Наталія ХРАБАТИН